Збірник наукових праць "Економіка сьогодення: питання та перспективи"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Економіка сьогодення: питання та перспективи

Наукове видання   |  Збірник наукових праць  

За редакцією д-ра екон. наук, професора, академіка АЕН України І. Г. Брітченко

Корисні лінки

СТРАТЕГІЧНА РЕОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

УДК 336.71:658

К. е. н. Краснова І. В., к. е. н. Нікітін А. В.

Київський державний економічний університет імені Вадима Гетьмана

СТРАТЕГІЧНА РЕОРГАНІЗАЦІЯ

БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

Подано порівняльний аналіз сутності концентрації та консолідації капіталу. Розгля­нуто основні показники оцінювання концентрації. Досліджено передумови та недо­лі­ки створення висококонцентрованої банківської системи в Україні.

Ключові слова: реорганізація, концентрація, консолідація, злиття та поглинання.

Предоставлен сравнительный анализ понятий концентрации и консолидации капи­тала. Рассмотрены основные показатели оценки концентрации. Исследованы пред­по­сылки и недостатки создания высококонцентрированной банковской системы в Украине.

Ключевые слова: реорганизация, концентрация, консолидация, слияние и поглощение.

The paper provides a comparative analysis of the notions of concentration and conso­li­dation of capital. The principal values of rating assessment for concentration are provided. The article examines the prerequisites and downsides of creating a highly-concentrated banking system in Ukraine.

Keywords: restructuring, concentration, consolidation, mergers and acquisitions.

 

У посткризових умовах виникає необхідність пошуку ефективних моде­лей та методів розвитку банківських установ, вирішення завдань збереження присутності на ринку, забезпечення надання кредитів та залучення депозитів. Одним із сучасних методів вирішення проблеми виживання для компаній є реорганізація власності та угоди злиття і поглинання як один з основних елементів підвищення ефективності використання капіталу компанії. Як інстру­мент перетворень у банківському секторі значного поширення набули про­це­си концентрації та консолідації банків. Крім того, ці процеси відбуваються не лише з метою нарощення капіталу, а також для очищення банківської сис­те­ми країни від функціонування проблемних банків.

Поняття концентрація та консолідація не є новими в економічній науці, теоретичні основи укрупнення бізнесу виступали предметом дослідження пред­­ставників різних економічних течій, які підкреслювали об’єктивність та ефек­тивність даних процесів. Питання консолідації банківської системи остан­нім часом викликає досить серйозні наукові та практичні дискусії. Питанням взаємо­зв’язку концентрації та конкуренції займались такі вітчизняні науков­ці – В. Дзюбик, Л. Онищенко, С. Козьменко, Л. Кузнєцова, Л. Жердецька.

Метою статті є з’ясування сутності концентрації і консолідації капіталу, доведення необхідності консолідації вітчизняного банківського капіталу.

Реорганізацію слід розглядати як основний етап реформування банків­сь­кої системи для подальшого проведення заходів щодо забезпечення фінансо­вої стабільності, підвищення капіталізації, конкурентоспроможності та інвести­цій­ного потенціалу і формування оптимальної структури власників. Головна мета реорганізації – пошук джерел розвитку бізнесу на основі внутрішніх і зовнішніх факторів. Будь-яке підприємство, в тому числі банк, має два прин­ципові варіанти стратегії росту – власний розвиток на основі внутрішніх ресурсів або придбання зовнішнього активу. У процесі постійного розвитку, в межах наявної стратегії, в кожен конкретний момент менеджмент банку визначає, що для нього є найбільш вигідним: перерозподіл ресурсів у межах уже наявних видів діяльності, або придбання нового бізнесу. Відповідно ме­тою придбання нового бізнесу через процеси злиття і поглинань є створення стратегічної переваги за рахунок приєднання та інтегрування нових елемен­тів бізнесу, що є більш ефективним фактором, ніж їхній внутрішній розвиток у межах конкретного банку.

Глобалізація та інтеграція фінансових ринків, інтернаціоналізація діяль­нос­ті, входження України в європейський і світовий економічні простори ставлять додаткові питання щодо доцільності та ефективності реорганізації та реорганізації банківської системи. На сьогодні не існує одностайного під­хо­ду щодо визначення сутності реорганізації банків. Вітчизняне законодав­с­т­во визначає, що «реорганізація банку – злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступ­ни­кам» [1]. Основний вектор реорганізаційних перетворень у банківському сек­то­рі України – це підвищення концентрації банківського капіталу на основі консолідаційних процесів.

Вивчення економічної літератури свідчить, що існують певні проблеми у розмежуванні таких понять як «консолідація» та «концентрація». По суті, консолідація – це об’єктивний процес, що пов’язаний з концентрацією бан­ків­ських капіталів, але ці поняття аж ніяк не є тотожними. Під концентрацією розуміють збільшення розміру капіталу внаслідок капіталізації додаткової вартості. Це має місце тоді, коли частина доданої вартості, що створена в процесі діяльності, використовується для подальшого розширення меж й удосконалення діяльності, та нагромаджується шляхом реінвестування при­бутку. Можливості збільшення капіталу за допомогою концентрації обмежені величиною додаткової вартості, що може бути капіталізована. При цьому додаткова вартість повинна досягти більш або менш значної величини. Аналіз літературних джерел дозволив виділити поряд з поняттям «концен­тра­ції капіталу» поняття «ринкової концентрації», під якою слід розуміти сту­пінь зосередження, насиченості, густоти чого-небудь, зокрема – ринку банків­сь­ких послуг. У будь-якому випадку збільшення розмірів капіталу окремого банку завдяки концентрації приводить до зростання всього суспільного капіталу.

Від концентрації капіталу необхідно відрізняти процес його консо­лі­да­ції. Консолідація передбачає збільшення капіталу через об’єднання кількох самостійних капіталів в один. На відміну від концентрації капіталу консо­лі­дація безпосередньо не приводить до збільшення всього суспільного капі­та­лу, а сприяє його перерозподілу, а іноді зменшенню.

З організаційно-правової точки зору процес консолідації складний, його характер, форми та механізми значною мірою залежать від загальної еко­но­мічної та політичної ситуації в країні, політики центрального банку, особ­ли­вос­тей та перспектив розвитку фінансових ринків, намірів власників банків тощо. Консолідація банків можлива у формі кредитування на основі консор­ціу­му, створення різних банківських об’єднань, реорганізації. Як найважли­ві­ший інструмент реорганізації, спрямований на підвищення стабільності банків­ської системи, доцільно розглядати процедури злиття та поглинання (М&А), що визначає тенденції підвищення концентрації банківського капіталу і змен­шен­ня кількості банків (рис. 1). Саме тому у 2010 р. було прийнято рішення НБУ про збільшення мінімального розміру статутного капіталу банків до 120 млн. грн.

 

Особливості угод злиття та поглинання

Рис. 1. Особливості угод злиття та поглинання

 

Методи злиття та придбання залежать від організаційно-правового типу власності установ, що продаються. В Україні організаційно-правовий тип власності банків регулюється законодавчо. Банки мають бути лише від­кри­тими акціонерними товариствами. Саме тому всі угоди проходять у формі продажу акцій, а саме:

  1. Найбільш поширеним є метод повного продажу, коли нерезидент ку­пує контрольний пакет акцій (як правило, понад 90%) вітчизняного банку і фінансова установа переходить у його власність.
  2. Продаж банку з подальшим спільним веденням бізнесу. Цей метод досить специфічний. Покупець не зацікавлений у повній купівлі такого бан­ку, адже після його поглинання клієнти будуть залишатися в розпорядженні попередніх власників.
  3. Ринковий продаж акцій шляхом їх розміщення на внутрішніх фондо­вих площадках.
  4. Публічне розміщення акцій (IPO) українських банківських установ на світових фондових біржах. Проведення IPO є прийнятним способом одно­часно залучити достатній обсяг додаткового капіталу і не «продатися» стра­те­гічному інвесторові [5]. Вважаємо, публічне розміщення акцій має бути пріоритетним напрямом розвитку внутрішнього фінансового ринку, як аль­тер­­натива залучення стратегічних інвесторів та прямих продаж.

Процес консолідації не можна оцінювати однозначно, оскільки він має як позитивні, так і негативні риси. З-поміж позитивних доцільно виділити такі: створення конкурентних переваг; збільшення можливостей фінансу­ван­ня великих інвестиційних проектів без загрози порушення чинних нормативів; економія на масштабах та здешевлення банківських послуг; перерозподіл ка­пі­талу між окремими банками сприяє укрупненню капіталу; підвищення ефек­тивності корпоративного управління; кращі умови щодо нагляду і конт­ро­лю, оскільки зменшується кількість об’єктів регулювання; банківська сис­те­ма стає більш стабільною та потенційно потужнішою. При цьому консо­лі­да­ція безпосередньо та миттєво не призводить до підвищення капіталізації бан­ків­сь­кої системи в цілому, а потребує додаткових джерел коштів і вимагає реалізації завдання з залучення фінансових ресурсів.

Не завжди угоди злиття та поглинання в банківському секторі призво­дять до позитивного результату, численні дослідження засвідчують невисоку ефективність таких угод, зокрема, понад 70% угод не створювали синергії і навіть руйнували вартість; понад 50% угод – спричиняли зниження акціо­нер­ної вартості компанії, близько 30% – практично на неї не впливали, і менш ніж 20% – її створювали; як правило, поглинання не створюють до­да­ну вартість для власників погли­наю­чої фірми – «прокляття переможця»; 60% злиттів не окупають вкладених у них коштів; 60% об’єднаних компаній відстають у своєму розвитку від інших суб’єктів даного ринку і знову ділять­ся на самостійні корпоративні одиниці; менш ніж 20% об’єднаних компаній досягали бажаних фінансових чи стратегічних цілей [6].

Отже, принципова відмінність між концентрацією та консолідацією полягає у джерелі збільшення капіталу. Так, при концентрації капіталу дже­ре­лом його збільшення капіталу є додана вартість, а при консолідації капі­талу – джерелом виступають уже існуючі капітали.

Водночас консолідації та концентрація є взаємопов’язаними процесами. Концентрація – основа тяжіння капіталів, їх консолідації. У свою чергу, консолідація більшою мірою прискорює процес накопичення капіталу. З од­но­го боку, збільшення розмірів окремих капіталів унаслідок консолідації є передумовою створення великих банків, для яких можливі більші масштаби нагромадження. З іншого – збільшення розмірів капіталів функціонуючих банків завдяки капіталізації додаткової вартості сприяє підвищенню їхньої конкурентоспроможності та прискорює банкрутство неефективно працю­ючих банківських установ.

Концентрація капіталу – це процес зосередження, нарощування, зростан­ня капіталу за рахунок капіталізації доходів, а консолідація капіталу – це процес збільшення розмірів капіталу за рахунок примусового або добровіль­но­го злиття, поглинання та об’єднання раніше самостійних капіталів. Кон­цен­тра­ція капіталу – це об’єктивні внутрішні фінансові процеси, а консолідація – це суб’єктивне зовнішнє інституціональне явище. Відповідно до міжнародного досвіду, можна стверджувати, що консолідація банківської системи – це зменшення кількості банків та інших депозитних інститутів з одночасним зростанням розміру та концентрації банків, що залишилися. Водночас су­часній економіці потрібні різні за розмірами комерційні банки, кожен з яких може зайняти власну нішу на фінансовому ринку, забезпечуючи ефективне обслуговування відповідних груп клієнтів.

Дотримуючись традиційного трактування сутності та змісту даних по­нять, під консолідацією банківської системи будемо розуміти процес трансформації банківських установ у формі злиття та об’єднання (поглинання), що приз­во­дить до збільшення частки об’єднаного банку на ринку за рахунок перероз­по­ділу капіталу, зміни структури та капіталізації доходів. Під концентрацією бан­ківського капіталу розуміємо збільшення масштабів діяльності банків за ра­хунок реінвестування прибутку.

. Сутність та призначення концентрації та консолідації капіталу

 

Рис. 2. Сутність та призначення концентрації та консолідації капіталу

Рівень концентрації впливає на поведінку учасників ринку: вибір обсягу ви­пуску і ціни продукції з урахуванням конкурентів і партнерів на ринку. Ви­со­кий рівень концентрації – явна ознака можливої монополізації ринку і, отже, ви­со­кого бар’єра входження для нових банків та банків аутсайдер. Для дослі­джен­ня рівня ринкової концентрації банківської системи науковці використовують такі показники концентрації: індекс концентрації (СRk, фор­му­ла 1), індекс Хер­фін­даля-Хіршмана (ННІ, формула 2), індекс Холла-Тіде­мана (HTI, формула 3), за­галь­ний індекс галузевої концентрації (CCI, формула 4), індекси Лінда, Джині, Розенблюта, Ганнаха та Кея, U-індекс, індекс Хауса, Еntropy-індекс.

Формула

де –  – частка і-го банку на ринку,  – кількість найбільших банків, n – кількість банків на ринку.

Індекс концентрації (СRk,) дозволяє враховувати концентрацію ринку за найбільшими банками, при цьому ігноруючи результати діяльності малих та середніх учасників ринку. Значення показника, отримане для концентрації активів, яке відповідає нерівності 0,45–0,75, визначає низький та високий рівні концентрації. У практиці США значення показника CR4, яке перевищує 0,75, є підставою для введення обмежень на злиття компаній. Викорис­то­вую­чи індекс Херфіндаля-Хіршмана (ННІ), можна проаналізувати ситуацію за всією банківською системою. Цей індекс доводить важливість великих бан­ків, призначаючи їм більшу питому вагу, ніж меншим банкам, та чутливий до входження нових банків на банківський ринок. Водночас даний індекс стає менш чутливим до зміни кількості банків, чим більша кількість банків на рин­ку. Відзначимо, що ринок вважається неконцентрованим (конкурентним), якщо ННІ<0,1 та CR до 30%; помірно концентрованим, якщо ННІ<0,18 та 30% < CR < 60%; висококонцентрованим (монополізованим), якщо ННІ>0,18 та CR > 60%. Індекс ННІ чутливий до нерівномірності розподілу ринкових часток та нечутливий до змін кількості банків у галузі з великою кількістю банків і до впливу малих банків. Зазначені властивості визначають його при­дат­­ність до практичного використання в сучасних умовах розвитку вітчиз­ня­ної банківської системи [4]. Індекс Холла-Тідемана (НТІ) враховує вплив кіль­кості банків на концентрацію ринку, оскільки є чутливим до ринкової частки малих банків, через зважування частки на місце банку: чим менше частка, тим більше місце. Оцінити співвідношення між коливаннями ринко­вих часток та абсолютною значимістю частки найбільшого банку дозволяє індекс галузевої концентрації (ССІ), який поєднує риси індексу концентрації і Хер­фіндаля-Хіршмана. Даний показник дорівнює одиниці у випадку моно­по­лії та буде тим вищий за частку домінуючого банку, чим більша кількість банків на ринку.

Показниками ринкової концентрації також є частка активів групи най­біль­ших банків в активах банківської системи; частка капіталу відповідної групи в загальному капіталі всіх банків; частка кредитів, виданих банками найбільшої групи, від загального розміру кредитів, виданих усіма банками.

Для аналізу особливостей указаних показників та ринкової структури в дослідженні подано результати розрахунків визначених показників концен­тра­ції за власним капіталом, активами та зобов’язаннями вітчизняної бан­ківської системи (табл. 1).

 

Таблиця 1. Динаміка індексів концентрації показників діяльності банків України

Показники

01.01.

2006 р.

01.01.

2007 р.

01.01. 2008 р.

01.01.

2009 р.

01.01.

2010 р.

01.01.

2011 р.

01.01.

2012 р.

CR5

За власним капі­та­лом

22,1

28,0

27,9

34,5

39,7

41,6

41,9

За активами

26,7

35,3

33,1

33,3

34,8

36,8

36,6

За зобов’язаннями

26,3

36,4

33,7

33,2

34,0

36,0

35,7

Індекс ННІ

За власним капіталом

272

274

275

379

492

500

484

За активами

389

373

346

354

375

407

426

За зобов’язаннями

408

390

358

362

373

408

429

CCI

За власним капіталом

0,1269

0,1192

0,1196

0,1709

0,2052

0,1919

За активами

0,1581

0,1527

0,1442

0,1410

0,1528

0,1716

За зобов’язаннями

0,1628

0,1579

0,1479

0,1443

0,1081

0,1749

 

За даними табл. 1 на 5 великих банків припадає одна третя частина капіталу, активів та зобов’язань вітчизняної банківської системи. Показники концентрації – індекс Херфіндаля-Хіршмана та загальний індекс галузевої концентрації – також із невеликими розбіжностями свідчать про низьку кон­цент­рацію вітчизняної банківської системи. Аналіз показників концентрації засвідчує, що банківська система України дуже фрагментована. Зазначимо, що така ситуація свідчить про те, що злиття банків допускаються без перешкод.

Отже, стимулювання процесів консолідації національного банківського капіталу має розглядатися як один із пріоритетних напрямів розвитку бан­ків­сь­кої системи, потреба в якому вже об’єктивно назріла в Україні. Вирішення цього завдання є доцільним та необхідним, тому що дозволить підвищити конкурентоспроможність банків, укрупнити банківську систему та підви­щи­ти її капіталізацію, фінансову стабільність, і не призведе до створення монополії у випадку правильного та обґрунтованого проведення політики консолідації банківських установ. З метою контролю за процесами консолідації НБУ по­тріб­но проводити постійні спостереження на базі щомісячної оцінки по­каз­ни­ків ринкової концентрації.

Аргументами на користь формування висококонцентрованої банківської системи в Україні є такі: 1) значна кількість середніх та малих банків помітно знижує ефективність фінансового посередництва; 2) посилення конкуренції на ринку, в тому числі з боку небанківських установ та іноземного капіталу; 3) надмірна «розпорошеність» капіталу і низький рівень капіталізації вітчиз­ня­них банків створюють загрозу виникнення банківських криз; 4) досить низькі граничні можливості акумулювання й кредитного перерозподілу ре­сур­сів для активізації кредитування реального сектора економіки; 5) збіль­шен­ня можливостей для одержання позик на міжнародних ринках; 6) більше можливостей щодо підтримки з боку центрального банку; 7) більше можли­востей для диверсифікації ризиків.

Розвиток процесу концентрації капіталу у банківському секторі не слід абсолютизувати. На жаль, надмірна концентрація банківського капіталу може супроводжуватися цілою низкою негативних наслідків, зокрема: 1) витіснен­ня дрібних та середніх банків із фінансового ринку потенційно може створити певні труднощі для малих і середніх підприємств і фізичних осіб щодо отри­мання кредитів та інших банківських послуг; 2) зниження якості послуг і упо­вільнення розвитку банківських технологій; 3) поступова монополізація кредитного ринку створює для банків можливості занижувати відсоткові став­ки за депозитами і завищувати їх за кредитами; 4) обмеження пропозиції кредитів, що спрямовуються у реальний сектор, а це, в свою чергу, негативно впливатиме на весь економічний розвиток.

Україні, яка будує соціально орієнтовану ринкову економіку, не по­тріб­но 176 банків, оскільки такий масив фінансових установ несе великі ризики, цілком достатньо близько 10 великих, 25–35 середніх і 40 малих банків. З цьо­го приводу актуальним є висновок С. Мочерного і Л. Тришак: «Май­бутнє – за великими і потужними банками, але водночас теорія і практика довели необхідність різних банків, у тому числі і малих» [7, с. 79].

Висновки. Існує ціла низка об’єктивних причин щодо необхідності кон­со­лідації банківського капіталу в Україні, основою якої є прийняття систем­них рішень про проведення реорганізації у формі злиття чи поглинання, що сприятиме збільшенню капіталізації, фінансової стійкості і прибутковості банківської системи України.

 

Бібліографічні посилання:

  1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2122-III від 07.12.2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 8. – С. 5–13.
  2. Постанова НБУ від 27.06.2008 р. № 189 «Про затвердження Поло­ження про особливості реорганізації банку за рішенням його власників».
  3. Паньків Х. Капіталізація вітчизняних банків як основа інвестування в реальний сектор / Х. Паньків // Формування ринкової економіки в Ук­раї­ні. – 2012. – Вип. 26. – Ч. 2. – С. 71–78.
  4. Чирков В. Показники концентрації ринку / В. Чирков // Конкуренція. – 2004. – № 1.
  5. Степаненко Б. Інтернаціоналізація банківського сектора України: ціна й ме­­тоди злиття та поглинань / Б. Степаненко // Економіст. – 2010. – № 1. – С. 12–16.
  6. Шапран В. С. Скільки капіталу сьогодні потрібно вітчизняним бан­кам? / В. С. Шапран // Фондовый рынок. – 2002. – № 6. – С. 14–16.

7.   Мочерний С. В. Банківська система України : навч. посібник / С. В. Мо­­­черний, Л. С. Тришак. – Л. : Тріада плюс, 2004. – 304 с.