Збірник наукових праць "Економіка сьогодення: питання та перспективи"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Економіка сьогодення: питання та перспективи

Наукове видання   |  Збірник наукових праць  

За редакцією д-ра екон. наук, професора, академіка АЕН України І. Г. Брітченко

Корисні лінки

ДОСВІД РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

УДК 378.112:005.336.1(477)

К. е. н. Чайка І. П.

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

ДОСВІД РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

 

Узагальнено європейський досвід реформування системи вищої освіти з метою його застосування для розробки моделі розвитку вищої освіти України, підвищення ефек­тивності функціонування національних ВНЗ.

Ключові слова: ефективність функціонування, ринок освітніх послуг, система безпе­рерв­ної освіти, професіоналізація.

Обобщен европейский опыт реформирования системы высшего образования с целью его применения для разработки модели развития высшего образования Украины, повышения эффективности функционирования национальных вузов.

Ключевые слова: эффективность функционирования, рынок образовательных услуг, сис­те­ма беспрерывного образования, профессионализация.

The article dwells upon and summarizes the European experience of the higher education system reformation with the purpose of its application for elaboration of development model for the higher education of Ukraine, increase in the efficiency of national Institutions of higher education operations.

Keywords: efficiency of functioning, market of educational services, system of continuous education, professional bias.

 

Для гармонійного розвитку суспільства необхідним є збалансоване по­єднання у ньому матеріального та духовного, оскільки ступінь розвитку цих чинників визначає ступінь розвитку суспільства в цілому. Тому однією з пріо­ритетних соціальних функцій будь-якої держави є побудова та постійне вдосконалення системи освіти, підтримання її відповідності вимогам сус­пільс­тва, що змінюються, а отже, її ефективності. Це свідчить про те, що питання освіти завжди будуть залишатися актуальними.

Міжнародний досвід розвитку суспільства свідчить про підвищення еко­номічної ролі знань, значущість системи вищої освіти для успішного розвит­ку ринкової економіки. Як уже зазначалося, освіта є базисом для досягнення конкурентоспроможності країни у глобальному соціально-економічному прос­торі. Науковці виділяють такі соціально-економічні і науково-техно­ло­гіч­ні чинники постіндустріальної економіки [1, с. 269]: стійке зростання еко­номіки забезпечується персоналом, половину якого становлять люди з вищою або спеціальною освітою; успішний розвиток освіти є запорукою безпеки і благополуччя країни; здатність фахівців швидко освоювати нові технології, мати навички самоосвіти; залучення їх у систему безперервної освіти і під­вищення кваліфікації; підготовка фахівців з міжгалузевих, інтегральних і здвоє­­них спеціальностей; зростання попиту на фахівців, які здібні до твор­чос­ті, самостійної дослідницької, конструкторської і винахідницької діяль­нос­ті; під­ви­щення добробуту і грошових доходів населення; зростання плато­спро­можного попиту на освітні послуги.

На сьогоднішній день спостерігається інтернаціоналізація великої кіль­кості видів суспільної діяльності, в тому числі і вищої освіти. Тому вважаємо необхідним дослідити тенденції розвитку провідних європейських ринків ос­віт­­ніх послуг та особливості функціонування ВНЗ європейських країн, про­вести моніторинг міжнародного ринку освітніх послуг з метою вдоско­на­лен­ня системи національної вищої освіти та визначення напрямків підвищення ефек­тивності функціонування національних ВНЗ.

Як одну із тенденцій українські та європейські автори відзначають чітку спрямованість європейської освіти на середню та спеціальну освіту [1, с. 269; 2, с. 9] і професіоналізацію як одну із головних складових розвитку універси­тет­ської освіти [3, с. 59] у деяких країнах Євросоюзу (ЄС). Під професіона­лі­за­цією розуміють «орієнтацію змісту освіти на отримання знань, засвоєння технік, компетенцій та поведінки… шляхом регулярних консультацій з ви­кла­дачами, які самі здійснюють цю професійну діяльність; збільшення часу на практичну діяльність; вивчення робочих ситуацій, відтворення однотипної діяльності; відвідування підприємств, стажування тощо». Після навчання в університеті ми маємо спеціалізованого фахівця для підприємства-інвес­то­ра, тобто фахівеця зі спеціальною освітою. Але ставлення у авторів до зазна­че­них процесів неоднозначне. Л. Шаповалова вважає, що «професіоналізація необхідна, оскільки вона зумовлена вимогами сучасного ринку праці…» і «ви­пуск­ники з такими дипломами швидко знаходять собі роботу», а в ав­торів Проекту дещо інше бачення. В аналітичній роботі Проекту йдеться про те, що «засновані на знаннях суспільства, які прагне побудувати Європа, по­требують основних навичок та вищої освіти, яка забезпечує спеціалістів для адаптації нових технологій та створення нових галузей з новими компа­ніями». Вони цитують П. Агіона [4, с. 701] щодо впливу заходів освітньої політики на рівень розвитку країни: «Збільшення витрат на 1000 дол. США (на душу населення) підвищить річний показник зростання країни, яка зна­хо­диться на високому рівні технологічного розвитку, на 0,27%, тоді як інвесту­ван­ня такої суми в країні, яка відстає у цій галузі, збільшить показник зростання лише на 0,1%». Автори Проекту також наводять дані, що «збіль­шен­ня середньої тривалості освіти на один рік у довгостроковій перспективі збільшує потенційну економічну ефективність на 6%».

Таким чином, інвестиції у людський капітал здатні давати високі при­бутки. Враховуючи той факт, що на сучасному етапі свого розвитку Україна не є країною з найсучаснішими технологіями, що прагне до радикальних інновацій, які досягаються лише активною науково-дослідною діяльністю, працевлаштування випускників її ВНЗ не дозволяє національній економіці отримувати високі прибутки від залучення спеціалістів з вищою освітою.

Мета написання статті – дослідити європейський досвід розвитку ринків освітніх послуг для вдосконалення соціальної політики в Україні з даного питання.

Сьогодні національні системи вищої освіти у країнах-членах ЄС зали­шаються у тому вигляді, в якому вони були сформовані до об’єднання у єди­ний союз держав і суттєво відрізняються між собою. У рамках ЄС Євро­пейсь­кою Комісією (ЄК) розробляються і видаються рекомендації щодо вищої освіти, але вони є необов’язковими до виконання, а ЄК виступає у ролі помічника в ознайомленні з політикою у секторі освіти, не здійснюючи при цьому знач­но­го впливу на національні структури. Винятком із ситуації, що скла­лася, є Болонський процес, програма якого реалізується в усіх країнах-членах ЄС і гармонізує структуру вищої освіти, дозволяє студентам вільно обирати країну навчання. Іншими словами, Болонський процес сприяє інтерна­ціона­лізації та інтеграції вищої освіти ЄС. Розглянемо основні тенденції, що спосте­­рігаються у сфері вищої освіти деяких держав-членів ЄС.

Однією із провідних країн світу, що має стійкі традиції освіти, є Вели­кобри­танія. Крім всесвітньо відомих університетів із великою історією і не­заперечним авторитетом в усьому світі, таких як Оксфорд і Кембридж, у краї­ні функціонує велика кількість більш нових і менш відомих універ­си­те­тів. І вони успішно розвиваються за рахунок інтернаціоналізації освітніх пос­луг. Кількість іноземних студентів у їхніх стінах за останні роки зросла у десятки разів. Крім того, створено філії цих університетів за кордоном, що дає мож­ли­вість навчати ще 70 тис. студентів за межами країни. Сьогодні Вели­ко­бри­танія посідає друге після США місце у світі за рейтингом країн-екс­пор­терів освітніх послуг [1, с. 39].

На відміну від Великобританії Іспанія не має наукових і освітніх закла­дів всесвітнього рівня. З середини 1990-х років в економіці країни спостері­га­ло­ся стійке зростання в основному завдяки двох галузей: будівництва і ту­риз­ма [6, с. 270]. Світова фінансово-економічна криза не тільки перервала це зростання, але й загострила інші проблеми, що накопичились в економіці країни. Дана обставина обумовила необхідність проведення поряд із захо­да­ми з пом’якшення наслідків кризи для економіки країни реформ, що забезпечили б відновлення економічного зростання на новій інноваційній основі. Однією з причин, що визначає відставання Іспанії від провідних промислово роз­ви­нених країн ЄС за якісними параметрами розвитку, є низькі темпи зростання продуктивності праці внаслідок низьких обсягів інвестиційних витрат, що спрямовуються на розвиток наукових і освітніх закладів, відсутність стимулу до інновацій у підприємств малого і середнього бізнесу, результатом чого стає недостатня конкурентоспроможність національної економіки.

У 2009 році уряд Іспанії представив стратегію стійкого економічного зростання, реалізація якої розрахована до 2020 року. Головною метою стра­тегії є оновлення моделі економічного зростання національної економіки шля­хом її модернізації. Особливу роль у стратегії відведено питанням якісного по­кра­щення системи вищої освіти Іспанії, налагодженню зв’язків ВНЗ з промис­ловими підприємствами.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день офіційні рейтинги держав-чле­нів з точки зору ефективності їх законодавства в цілому або конкретно у сфе­рі науково-технічної діяльності не існують. Повний перелік статистичних даних про законодавство ЄС також є недоступним. Але європейські дослідники [7, с. 300–306] визначають певні критерії, на основі яких можна виділити відмінності між двадцяти сімома державами-членами ЄС у сфері науки та освіти (табл. 1).

 

Таблиця 1. Групування держав-членів ЄС у залежності від особливостей національної підтримки науково-технічної діяльності

№ з/п

Критерій

Назва групи

Країни

1

2

3

4

1.

Витрати на науково-дослідні роботи (згід­но з даними «Євро­ста­ту») Країни-лідери Данія, Фінляндія, Німеччина, Шве­­ція, Великобританія
Країни-послідовники Австрія, Бельгія, Кіпр, Естонія, Фран­­ція, Ірландія, Люксембург, Нідер­лан­ди, Словенія
Помірні країни Чеська Республіка, Греція, Угор­­щи­на, Італія, Литва, Мальта, Поль­ща, Португалія, Словач­чи­на, Іспанія
Країни, що наздога­няють Болгарія, Латвія, Румунія

2.

Проведення іні­ціа­тив Стра­тегічної по­літики з підтримки інновацій в умовах кризи Країни, що реагують не тільки на виклики сьо­го­дення, а й на по­тен­ційні проблеми Фінляндія, Німеччина, Нідер­ланди
Країни, що реагують адек­­ватно і своєчас­но Бельгія, Кіпр, Чеська Респуб­лі­ка, Да­нія, Франція, Іспанія, Ір­лан­дія, Іта­лія, Люксембург, Маль­та, Поль­ща, Швеція, Велико­бри­та­нія
Країни із сильною за­хис­ною функцією Австрія, Болгарія, Естонія, Гре­­ція, Угорщина, Португалія, Сло­вач­чина
Країни, які реагують на виклики із за­трим­кою Латвія, Литва, Румунія, Сло­венія

Закінчення табл. 1

1

2

3

4

3.

Ступінь залучення при­­ватних організацій до здійснення науко­во-до­слідної і техно­ло­гічної діяльності Країни, в яких при­ватні організації віді­г­рають важ­­ливу роль Бельгія, Чеська Республіка, Да­нія, Німеччина, Велико­бри­та­нія
Країни, в яких при­ватні організації здій­снюють нау­­­­­ково-до­слідну діяль­ність, але їх роль не­значна Кіпр, Іспанія, Італія, Польща, Шве­­ція, Австрія, Болгарія, Есто­нія, Угор­щина, Порту­га­лія, Сло­ваччина, Лат­вія, Лит­ва, Румунія, Словенія
Країни, в яких від­сутні приватні ор­га­нізації, що здій­с­ню­ють науково-до­слід­ну діяльність Фінляндія, Франція, Греція, Ір­ландія, Люксембург, Маль­та, Ні­дерланди

Джерело: розробка автора на основі [7, с. 300–306].

 

На період з 2000 до 2010 р. ЄС була прийнята Лісабонська стратегія, відома також як Лісабонський План дій або Лісабонський процес, що стала планом дій і розвитку економіки ЄС. Метою Лісабонської стратегії було зробити ЄС «найбільш конкурентоспроможною, динамічною і наукомісткою економікою в світі, здатною на стале економічне зростання, з наявністю кра­щих робочих місць і великою соціальною згуртованістю». Важливими дійо­ви­ми особами у здійсненні стратегії стали ВНЗ. Відповідно до закону ЄС всі країни-члени розробили власний підхід до розгортання діяльності струк­тур­них фондів (на період з 2007 до 2013 р.), кошти яких в рамках цілей Лісабонської стратегії використовуються для науково-дослідної інфраструктури, підготов­ки кадрів і людського капіталу, науково-дослідницької діяльності, співпраці між університетами і промисловістю з метою сприяння інноваційній діяльності та конкурентоспроможності малих і середніх підприємств, подальшої комер­ціа­лізації науково-технічних розробок та інновацій тощо. Як уже зазначалося вище, кожна держава-член ЄС має власну законодавчу базу щодо освітньої діяльності. Основні законодавчі акти деяких держав-членів ЄС і їх стислий аналіз наведено у табл. 2.

Кожна держава-член ЄС має власні документи, що стосуються розвитку сфери наукових досліджень та інноваційної діяльності, власні національні плани реформ. Деякі з цих документів є більш докладними і розраховані на перспективу, інші – менш амбітні. Але в кожному з документів зазначено роль вищої школи в розвитку освітнього потенціалу інноваційної економіки. Також у кожній державі проводиться оцінка політики і програм у сфері нау­кових досліджень і інновацій, для чого розроблено численні керівні правила або кодекси. Ці документи не носять обов’язкового законодавчого характеру, але мають суттєве практичне значення, адже впливають на методологію і пра­вила поведінки при проведенні зазначеної оцінки.

Так, в Італії було створено Національну раду у справах університетів і досліджень. Її основним завданням є оцінка результатів навчання і дослі­джень, проведених в італійських університетах і інших громадських органі­за­ціях, які отримали державні кошти. Результати такої оцінки, що базується на принципах незалежності та неупередженості, слугують основою для виді­лен­ня державного фінансування в майбутньому.

Також керівні органи країн-членів ЄС підтримують проведення форсайт­них досліджень на регіональному, національному та європейському рівнях. Форсайт (дослівно «погляд у майбутнє») є ефективним інструментом форму­ван­ня пріоритетів і мобілізації великої кількості спеціалістів різних галузей для досягнення якісно нових результатів у сфері науки та технологій, еко­но­міки, держави, суспільства, розробки на основі форсайт-проектів стратегічної політики та інструментів планування, практичних заходів з наближення обраних стратегічних орієнтирів.

Одним із головних ефектів від здійснення форсайт-проектів є розвиток взає­мозв’язків між учасниками проекту (представниками бізнесу, науки, ви­щої школи, державними службовцями), формування горизонтальних мереж, в ме­жах яких спеціалісти суміжних галузей мають можливість систематично обгово­рю­вати загальні проблеми, напрацьовувати спільне бачення ситуації, що склалася. Останні десять років активно проводяться форсайт-проекти со­ціального роз­вит­ку таких країн, як Великобританія, Франція, Австрія, Фін­лян­дія; також форсайтні дослідження проводяться в Іспанії, Данії, Німеччині, Греції, Ірландії, Італії, Люк­сембурзі, Польщі, Словаччині, Румунії, Литві, на Мальті. В інших країнах-чле­нах ЄС практикують консультації між представ­ни­ками промисловості, наукових кіл, представників держави і громад­ськіс­тю; оцінювання впливу політичних заходів на майбутні періоди; проведення різних досліджень.


Таблиця 2. Організаційно-правова база підтримки науково-дослідної та освітньої діяльності країн-членів ЄС

Держава-член ЄС

Назва законодавчого документа

Мета прийняття законодавчого документа

Німеччина Угода об’єднаних земель з іні­ціа­тив досконалості федераль­ного і об­лас­них урядів з підтримки та досліджень у німецьких універ­си­тетах (2005 р.) -   співпраця з питань підтримки та досліджень у німецьких університетах між цен­т­ральним і федеральним рівнями;

—   сприяння конкуренції між ВНЗ у зазначеній сфері;

—   сприяння налагодженню тісних взаємин між ВНЗ і науково-дослідними не універ­ситетськими інститутами

Франція Закон щодо інновацій і досліджень (1999 р.) -   надання правової основи відносинам між державним сектором наукових досліджень та бізнес-сектором шляхом створення підприємств;

—   сприяння мобільності людських ресурсів між науково-дослідним сектором і бізнес-струк­­турами;

—   заохочення до участі науковців у здійсненні досліджень на підприємствах та про­ведення оцінки їх результатів

Закон з наукових досліджень

(2006 р.)

-   заохочення співробітництва між державними науково-дослідними установами і ВНЗ;

—   встановлення критеріїв оцінки наукових досліджень і ефективності вищої освіти в контексті такої співпраці

Угорщина Закон про науково-технологічні ін­новації (2004 р.) -   встановлення основних принципів державної підтримки науково-дослідницької та інноваційної діяльності;

—   сприяння застосуванню результатів науково-дослідницької діяльності в комерційних цілях;

—   посилення захисту прав інтелектуальної власності;

—   сприяння виникненню послуг, пов’язаних з проведенням досліджень і розробок, технологічних інновацій;

—   поліпшення соціального сприйняття і правильного розуміння досліджень, розробок і технологічних інновацій

Латвія Закон про наукову діяльність

(2005 р.)

-   забезпечення правової основи для дослідницької системи держави;

—   встановлення єдності наукової діяльності та вищої освіти, прав та обов’язків, неза­лежності та академічної свободи вчених;

—   визначення компетенцій та обов’язків органів державної влади у забезпеченні нау­ково-дослідної діяльності

Джерело: розробка автора на основі [7, с. 310–346].

 

У 2006 році було оприлюднене Повідомлення Європейської Комісії «Реа­лізація знань на практиці: широкоформатна інноваційна стратегія для ЄС», в якому розглянуті питання освіти, навичок, мобільності дослідників, транснаціонального співробітництва, обміну знаннями, політики єдності, фі­нан­сування інновацій та ін., а також розподілено компетенції та відпо­ві­дальність за реалізацію конкретних запропонованих заходів (табл. 3).

 

Таблиця 3. Схема розподілу компетенцій у заходах, що запропоновані у Повідомленні Комісії «Реалізація знань на практиці: широкоформатна інноваційна стратегія для ЄС»

Тема заходу

Компе-тенція

Відповідальність

Вид робіт

співтова­риство

держави-члени

співтова­риство

держави-члени

Збільшити частку дер­­­­­жав­них витрат на ос­віту. Ім­племен­ту­вати по­ві­дом­лен­ня «Про­ве­дення мо­дер­ні­за­ції про­грам для уні­вер­ситетів» Держави-члени

х

х

Закликати дер­жа­­ви-члени до дій шля­­хом про­по­ну­­вання ре­ко­мен­­да­цій Імплемен­тувати реко­­мен­­­дації
Створити відкритий, єди­ний та конкурен­то­­спро­можний євро­пейсь­кий ри­нок праці для дослід­ників Співтова-риство

х

х

Висунути пропо­зи­­цію Прийняти рі­ше­­н­ня щодо про­по­­зиції
Сприяти обміну знан­­­ня­ми між універси­те­­та­ми та іншими дослід­ниць­ки­ми ор­гані­заціями, а та­кож промисловістю Співтова-риство

х

-

Повідомлення, вклю­­­чаючи фа­куль­­­тативні нас­танови що­до за­хо­­дів дер­жав-чле­нів та заці­кав­ле­них сто­рін (нео­­­­бов’я­з­кові ре­ко­мен­да­ції)

-

Стратегія щодо прав ін­те­лектуальної влас­ності Співтова-риство

х

-

Запропонувати нову патентну стра­­тегію та під­­го­тувати стра­те­гію у сфері прав ін­те­лектуальної влас­нос­ті

-

Удосконалити зако­но­­­дав­чу базу для роз­витку но­вих циф­ро­вих про­дук­тів, пос­луг та мо­де­лей біз­несу Співто­вариство

х

-

Запропонувати іні­ціа­тиви щодо «ав­тор­­ської вина­го­ро­ди»

-

Джерело: розробка автора на основі [5, с. 280].

Як видно з табл. 3, відповідальність за переважною більшістю пунктів що­до питань освіти і науки лежить виключно на ЄС. І лише у двох із п’яти заходах держави-члени повинні продемонструвати результати. Це свідчить про таке:

  1. Європейська Комісія не має чіткого мандату щодо координації та реалізації політики у сфері освіти.
  2. Європейська Комісія не є органом, що виробляє єдину політику в освітній сфері держав-членів ЄС.
  3. Система освіти знаходиться у виключній компетенції держав-членів.
  4. Європейська Комісія обмежена у своїх діях щодо пропонування по­ві­домлень, стратегій та інших рекомендацій щодо національних політик держав-членів у сфері освіти.

Таким чином, метою Повідомлення Комісії «Реалізація знань на прак­ти­ці: широкоформатна інноваційна стратегія для ЄС» була спроба віднайти теоретичні підстави для розподілу відповідальності за сфери політики між європейським, національним та регіональним рівнями.

На сьогоднішній день розробки і стратегії ЄС у сфері інновацій зо­середжені на такому (табл. 4).

Таблиця 4. Документи Європейської Комісії з питань освіти, науки,

інноваційного розвитку

Назва документа

Зміст документа

Мета впровадження

Єврокомісія, «Покращення транс­­­­феру знань між дослід­ни­ць­кими інститутами та про­­мис­ловістю по всій Єв­ропі: залу­чення відкритих ін­нова­цій – Впровадження Лі­сабон­ської стра­­тегії», Брю­с­­сель, 2007  Заходи, скеровані на по­ширення знань та резуль­татів досліджень по ЄС; політика наближення ЄС щодо попередження од­но­­бічних дій держав-чле­нів Вдосконалення процесу пере­дачі знань освітніх і до­слід­них інститутів промисловості та суспільству; підтримка дер­­жав-членів у прийнятті місце­вих політик згідно з прак­ти­кою ЄС та внесення можливих ре­гіональних ко­ри­гувань
Єврокомісія, «Стратегія у га­­лузі прав промислової влас­ності для Європи», Брюс­сель, 2008 Стратегії ЄС з прав інте­лектуальної власності Гармонізація процедур реє­с­т­ра­­ції патентів, торгових ма­рок та інших форм прав інте­лек­туальної власності
Єврокомісія, «Європа – 2020 – «Керівна ініціатива – Інно­ва­ційний союз», Брюссель, 2010 Фінансування наукових до­­­­­­сліджень, поширення знань в ЄС, підвищення мо­біль­ності дослідників Зменшення фрагментації нау­ки і освіти в Європі задля на­дання інноваційним ідеям рин­­кової форми; підтримка спів­праці між промисловістю та дослідними інститутами

Джерело: розробка автора на основі [5, с. 281–292].

У цілому зазначимо, що на сучасному етапі розвитку майже в усіх краї­нах ЄС на державному рівні сформовано законодавство щодо регу­лювання таких галузей: університети та інші заклади вищої освіти; наукові дос­лі­дження і розробки; діяльність компаній; права інтелектуальної влас­ності; трансфер технологій. Усі країни мають деталізоване законодавство, яке сто­сується правового статусу, організації діяльності, фінансування, кар’єр­ного зростання в університетах та інших ВНЗ. Крім того, законодавство у сфері освіти в університетах ЄС також містить окремі елементи, пов’язані з уп­рав­лінням науковими дослідженнями і розробками, трансфером техно­логій, пе­ре­дачею знань, правами інтелектуальної власності, патентами та ін.

У переважній більшості держав-членів наукові дослідження для реа­лі­зації національної політики розвитку економіки виконують ВНЗ, які нале­жать до державного сектора. Але поряд з тим, у деяких країнах, таких як Італія, Португалія, Болгарія, Угорщина, Румунія, Естонія, Латвія, Литва, Кіпр, стратегія полягає у тому, що дослідження виконують і приватні ВНЗ. Цілі роботи ВНЗ для Європейського простору вищої освіти встановлюються Болонським процесом.

Слід також відзначити, що європейські країни приділяють увагу підви­щен­ню ролі ВНЗ у суспільстві не лише як центрів освіти, звертаючи першо­чергову увагу на підвищення якості освітніх послуг, але й соціальній скла­довій їхньої діяльності. З цієї позиції ВНЗ розглядаються як активні учасники регіо­наль­ного розвитку, що мають взаємодіяти на постійній основі з органами місцевої влади, брати участь у розробці стратегій розвитку регіону, підтримувати зв’язок із регіональними громадськими організаціями. Наслідком проведення цієї політики є пильна увага ВНЗ до питання пра­це­влаштування своїх ви­пуск­ників шляхом розвитку співпраці з державними установами і під­приємс­т­вами регіону, відкриття на базі ВНЗ спеціальних служб зайнятості.

Розглянемо також таке важливе для підвищення ефективності функ­ціо­нування ВНЗ питання як фінансова підтримка науково-дослідної діяльності. Законодавство ЄС про державну підтримку фінансування науково-дослідної та інноваційної діяльності складається з таких типів законодавчих актів: за­галь­не рамкове законодавство; акти, створені на основі спільного плану по­лі­ти­ки; заходи, передбачені в бюджетному законодавстві. Також кожна країна-член ЄС запровадила свою систему державного фінансування нау­ко­во-дослідної діяльності, яке найчастіше здійснюється через національні фон­ди. Фінансова підтримка науково-дослідної діяльності відбувається шляхом надання певних фінансових стимулів, таких як податкові пільги, запровадження цільових про­грам, проектів, грантів. Однією з відмінностей, що існує у системі фінан­су­вання науково-дослідної діяльності різних держав-членів ЄС, є те, що у пост­соціалістичних країнах до останнього часу фінансова підтримка нау­ко­во-дослідної та інноваційної діяльності надавалась виключно державним зак­ла­дам, а в інших країнах завжди активно підтримувався і приватний сектор. Так, до 2005 року в Болгарії жоден із проектів у галузі наукових розробок, який фінансувався урядом, не розроблявся приватними бізнес-структурами [7, с. 320]. А такі країни як Естонія, Литва, Румунія, Словаччина і сьогодні, в ос­новному, спрямовують фінансову підтримку на державний сектор. Крім того, уряди Румунії і Словаччини не акцентують увагу на зміцненні зв’язків між наукою і промисловістю.

Поряд із державним фінансуванням науково-дослідної діяльності всі країни-члени ЄС намагаються залучати приватне фінансування на конку­рент­ній основі, а також іноземні інвестиції в національні науково-дослідні роз­робки. Так, у таких країнах, як Австрія, Бельгія, Кіпр, Данія, Естонія, Греція, Угор­щи­на, Литва, Мальта та Великобританія іноземне інвестування складає що­най­менше 10% від загальних витрат на науково-дослідні розробки. Трохи менше (від 5 до 10%) міжнародне фінансування становить у Болгарії, Фін­лян­дії, Фран­ції, Ірландії, Латвії, Польщі, Словаччині, Словенії, Іспанії, Шве­ції. У решті кра­їн-членів ЄС (Чехія, Німеччина, Португалія, Румунія) частка іно­земних інвесторів у загальних обсягах витрат на національні науково-дос­лід­ні розробки ста­новить менше 5% [7, с. 322].

У переважній більшості країн-членів ЄС (Франції, Польщі, Македонії, Греції, Словенії, Ірландії, Данії, Австрії, Німеччині, Бельгії та ін.) з метою надання підтримки малому і середньому бізнесу у здобутті науково-дос­лід­них розробок, послуг з розробки нового продукту, консалтингу, навчання пер­соналу та ін. запроваджено схему ваучерів. Ваучер випускається націо­нальним агентством і встановлює зобов’язання здійснити виплату поста­чаль­нику послуги або відшкодувати суб’єкту малого чи середнього бізнесу опла­ту отриманих послуг. Сума коштів, що надається, обмежена (близько 20 000 єв­ро [7, с. 323]), а процедура отримання ваучера досить проста і швидка (форма заявки складає від однієї до шести сторінок, час затвердження – від п’яти днів до трьох тижнів [7, с. 323]). У випадку, коли сума, необхідна на оплату послуг, перевищує обсяг ваучера, допускається спільне фінансування із під­приємством малого чи середнього бізнесу. Постачальниками відповідних пос­­луг є державні та приватні лабораторії, університети, приватні комерційні науково-дослідні установи, фірми, що працюють у сфері інтелектуальної влас­ності, бізнес-консалтингу, приватні консультанти тощо. Схема щодо вау­черів передбачає можливість залучення іноземних постачальників послуг.

В ЄС на загальносоюзному рівні та рівні окремих держав-членів розроб­лено інструменти підтримки інновацій та науково-дослідних розробок за ра­ху­нок залучення венчурного капіталу шляхом створення венчурних компаній і прямих інвестицій так званих «бізнес-ангелів» (заможних людей, зацікав­ле­них у певних фірмах та бізнес-проектах). Вони включають законодавчі акти у сфе­рі фінансування, бюджетні, податкові закони, накази міністерств тощо та спираються на державні стратегії науково-дослідної діяльності.

Інвестування відбувається у три етапи:

­    надання початкового венчурного капіталу для проведення досліджень, оцінки та розвитку початкової концепції нової компанії;

­    фінансування розробки нового продукту та початкового маркетингу старт-ап компанії (компанії, яка починає ринкову діяльність);

­    розширення фінансування компаній, які виявились рентабельними, для їх подальшого розвитку та зростання.

Управління ресурсами, які виділяються ЄС для підтримки інновацій та науково-дослідних розробок, здійснює Європейський інвестиційний фонд че­рез різні програми. В залежності від програми, в рамках якої здійснюється фінансування, європейські експерти групують фінансові ресурси на під­трим­ку інновацій і науково-дослідної діяльності у три категорії [7, с. 324–325]:

  1. Ініціативи, які фінансуються із бюджету ЄС. Управління фінансу­ван­ням здійснюється через Програму підтримки швидкозростаючих та іннова­ційних компаній. У рамках програми бюджет ЄС виділяє 623 мільйони євро для початкових інвестицій у бізнес та інвестицій на стадії зростання компанії.
  2. Ініціативи, які фінансуються структурними фондами. Управління фі­нан­суванням здійснюється через Програму JEREMIE (Об’єднані європейські ресурси для моніторингу підприємств малого та середнього бізнесу). В рам­ках програми виділено 270 мільйонів євро для підтримки перспективних підприємств малого та середнього бізнесу.
  3. Ініціативи, які фінансуються від імені Європейського інвестиційного банку. Ця частина ресурсів є найбільшою і становить 5000 мільйонів євро, які виділяються для фінансування венчурного (ризикового) капіталу для під­трим­ки молодих, часто високоінноваційних компаній.

Крім цього, кожна держава-член ЄС окремо фінансує національні ін­нова­ції та науково-дослідні розробки через відповідні національні фонди. Декілька прикладів роботи зазначених фондів наведено у табл. 5.

 

Таблиця 5. Національні фонди сприяння розвитку інновацій

та науково-дослідних розробок держав-членів ЄС

Країна

Назва фонду

Рік заснування

Основні напрямки діяльності

1

2

3

4

Велика

Британія

Інноваційний інвес­тиційний фонд Вели­ко­бри­танії

2009

Інвестує у бізнес, що заснований на тех­нологіях з великим потенціалом до зростання. Зосереджений на інвес­ту­ванні у зростаючі ма­лі компанії, що працюють у сферах цифрових та біо­логічних наук, екологічно чистих тех­но­логій. Включає два напрямки: високі техно­логії, навколишнє середовище

Закінчення табл. 5

1

2

3

4

Франція Фонд зао­хо­чен­ня вен­­чурного капіталу

2000

Сприяє залученню венчурного капіталу ма­лими та середніми підприємствами для про­ведення досліджень, впро­ва­дження іннова­ційних тех­нологій
Данія Національний дат­сь­кий ін­вес­ти­ційний фонд

1992

Створений у формі приватного фонду вен­чур­ного капіталу. Інвестує безпо­се­редньо у фірми, створює зобов’язання перед фондами вен­чур­ного капіталу, здійснює керівництво схемою гарантії кредитів
Фінляндія Фонд «Інвес­ти­ції у Фінсь­ку про­мисловість»

1996

Інвестує у малі компанії з перс­пек­тивними промисловими технологіями
Швеція Шведський фонд про­мис­ло­вого роз­вит­­ку

1979

Сприяє промисловому розвитку у Шве­ції. Фінансується державою та здійснює фінан­сування венчурного капіталу

Джерело: розробка автора на основі [7, с. 325–327].

 

Для підтримки наукових досліджень та розробок законодавством ЄС передбачено також певні податкові пільги для підприємств і організацій, які їх продукують, та надання пільг на отримання кредитів підприємствам, які їх використовують. Вони передбачаються у національних податкових кодексах, доповненнях до національних податкових кодексів, річних законах про бюд­жет та фінансових актах. У доповіді організації Erawatch [8] досліджено пи­тан­ня надання податкових пільг на дослідження та розробки у державах-чле­нах ЄС. На основі цієї доповіді зроблено узагальнення, представлені у табл. 6.

 

Таблиця 6. Пільги підприємствам на науково-дослідні розробки у державах-членах ЄС

Види пільг

Країни, в яких застосовуються пільги

Зниження податків на інвестиції у до­слідження та розробки Австрія, Бельгія, Чехія, Данія, Франція, Гре­ція, Угорщина, Ірландія, Італія, Литва, Маль­­та, Ні­дерланди, Польща, Португалія, Руму­нія, Сло­венія, Іспанія, Великобританія
Зниження податків для витрат на наукові кадри Італія, Бельгія, Данія, Мальта, Нідерланди
Податкові пільги для університетів, які здійснюють науково-дослідну діяльність Кіпр
Податкові пільги на реінвестування при­бутку у розвиток компанії Естонія
Податкові пільги на витрати на права інтелектуальної власності Люксембург
Податкові пільги на венчурний капітал Франція, Великобританія
Зменшення податків на патентні заявки Бельгія

Джерело: розробка автора на основі [8].

Також загальною практикою полегшення доступу малих і середніх під­приємств до науково-дослідних розробок у державах-членах ЄС є надання їм кредитних пільг, які спрощують підприємствам доступ до кредитування і  ни­жують пов’язані з цим витрати шляхом зменшення відсоткових ставок за позиками. Кредитні стимули передбачаються в рамках національних стра­тегій розвитку держав-членів ЄС, розробляються у спеціальних програмах фінансової підтримки малих та середніх підприємств, закладаються в рамках структурних фондів на регіональному рівні. Національні схеми кредитного стимулювання підтримуються і міжнародними фінансовими установами, такими як Європейський інвестиційний фонд, який є складовою Євро­пейсь­ко­го інвестиційного банку [7, с. 329] і спеціалізується на фінансуванні ри­зи­ків малих та середніх підприємств держав-членів ЄС.

Прикладом стимулювання на державному рівні доступу малих під­приємств до науково-технічних розробок є підтримка співробітництва у сфері технологій між такими підприємствами та університетами і державними нау­ково-дослідними центрами в Іспанії. Державна фінансова підтримка під­приємс­твам надається у вигляді безвідсоткових кредитів для проведення досліджень та розробку інноваційних проектів у співпраці з університетами та науково-дослідними центрами через кредитні установи, обрані для цих цілей Міністерством освіти та науки Іспанії.

Ще одним важливим інструментом стимулювання розвитку ринків ос­віт­ніх послуг держав-членів ЄС є підтримка комерціалізації результатів науково-до­слід­ної діяльності ВНЗ. Законодавча база щодо передачі знань та технологій у ЄС включає питання прав власності на дослідження та розробки, їх патен­ту­вання, ліцензування та визначення роялті (платежів за користування правами інтелектуальної власності) за результатами досліджень ВНЗ. Так, у 2008 році ЄС розробив Рекомендації щодо передачі інтелектуальної власності та знань [7, с. 333], які за своєю сутністю є кодексом усталеної практики з цього питання. Рекомендації встановлюють принципи здійснення ефективного управління ВНЗ та використання ними інтелектуальної влас­нос­ті, закріплюють принципи, якими вони мають керуватися під час розробки та перегляду власної інституційної політики. Зазначені Рекомендації покликані допомогти державам-членам ЄС адаптувати власну політику управління інте­лектуальною власністю до загальноєвропейських вимог та підвищити ефек­тив­ність трансферу знань. Крім того, у ЄС створено спеціальну робочу групу, яка дослідила питання проведення досліджень в університетах держав-членів ЄС та відповідні механізми передачі знань та технологій. Так, Франція, Ве­ли­кобританія, Німеччина, Чехія, Швеція, Данія, Люксембург, Угорщина, Ні­дер­ланди, Бельгія на законодавчому рівні зобов’язують університети співпра­цю­вати з приватними підприємствами та суспільством у цілому з питань транс­феру знань і технологій, а також всіляко їх заохочують до такої діяльності. Наприклад, у Данії ВНЗ мають право створювати товариства з обмеженою від­повідальністю, які на комерційній основі займаються передачею знань і техно­ло­гій, напрацьованих ВНЗ, приватним підприємствам; у Німеччині федеральні та земельні уряди стимулюють процес передачі знань ВНЗ до промисловості шляхом фінансування спеціальних програм спільних до­сліджень.

Інші країни також мають законодавство, яке регламентує передачу знань і технологій, але у більш загальній формі. Наприклад, у Фінляндії «Закон про університети» включає до місії університетів обов’язок співпрацювати з оточуючим середовищем та визначає як одну із складових освітніх завдань підвищення соціального впливу результатів проведених досліджень. Пере­дача знань, напрацьованих ВНЗ, приватним підприємствам розглядається як складова місії університетів також у законодавстві Іспанії, Польщі та Литви.

У багатьох країнах-членах ЄС держава заохочує співпрацю універ­си­те­тів з підприємствами за допомогою заходів, які варіюються від проведення конференцій та семінарів з метою її активізації до фінансування залучення науковців на виробництво, а саме [7, с. 335]:

­    проведення спільних конференцій і семінарів (Італія, Австрія, Сло­венія, Великобританія);

­    фінансування співпраці та залучення дослідників у бізнес (Чехія, Ве­ли­кобританія, Данія, Естонія, Словенія, Іспанія);

­    стимулювання створення та подальше фінансування фондів для спіль­них досліджень (Великобританія, Нідерланди, Німеччина, Данія, Іспанія, Ірландія, Угорщина);

­    впровадження податкових пільг підприємствам, які співпрацюють з державними університетами (Словенія);

­    впровадження схем інноваційних ваучерів для малих та середніх під­приємств (Нідерланди, Естонія, Румунія, Кіпр, Чехія, Великобританія, Данія, Ірландія).

Схеми застосування інноваційних ваучерів на національному рівні іс­нують щонайменше у дев’яти державах-членах ЄС [7, с. 335]. Їх метою є стимулювати малі та середні підприємства, звернутися до ВНЗ за до­по­мо­гою у проведенні досліджень та технологічних розробок.

З метою полегшення співпраці між наукою та бізнесом у державах-чле­нах ЄС створюється відповідна інфраструктура, а саме: технологічні парки, біз­нес-інкубатори (надання суб’єктам малого та середнього підприємництва на певних умовах та на встановлений час спеціально обладнаних приміщень та іншого майна з метою сприяння набуттю ними фінансової самостійності та створення умов для розробки і застосування інноваційних технологій), клас­те­ри (стійке об’єднання на тривалий період декількох підприємств єдиними матеріальними, фінансовими та інформаційними потоками), організації у сфе­рі трансферу технологій, діяльність яких регулюється національними законами. Так, законодавство Румунії визначає технологічний парк як «точно виз­на­чену територію, де наукові дослідження, пов’язані з бізнесом, промислове виробництво та діяльність з надання послуг здійснюються із спеціальними стимулами з метою оптимізації використання людських та матеріальних ре­сур­сів території» [7, с. 342]. Створення технологічного парку здійснюється на підставі договору між органами державної влади, підприємствами, універ­ситетами та іншими зацікавленими партнерами. Прикладом функціонування інкубаторів слугує французька програма «Регіональні інкубатори» від 1999 ро­ку, заснована на базі проведення національного конкурсу проектів.

Щодо кластерів, то загального спеціального законодавства з регулю­ван­ня їх діяльності в ЄС не існує. Переважна більшість кластерів у державах – членах ЄС функціонують і фінансуються на регіональному рівні. Управління кластерами здійснюється спеціалізованими установами – кластерними орга­нізаціями, які є юридичними особами [7, с. 343]. Уряди держав-членів ЄС розробляють національні кластерні програми, в яких виділяється фінансу­ван­ня, визначається державний орган або кластерна організація, відповідальні за роботу кластера, визначаються правила участі підприємств у програмах. Так, в Іспанії в кластер були об’єднані десять технологічних центрів, чотири університети, чотири галузеві науково-дослідні центри та 14 інноваційних організацій-посередників [7, с. 344]. Підтримка бізнес-мереж і кластерів в ЄС перед­бачена Правилами Європейського фонду регіонального розвитку на пе­ріод 2007–2013 років, Стратегічними рекомендаціями щодо фінансової під­трим­ки, Лісабонською стратегією. Вони рекомендують кілька чітких заходів із врахування пріоритету удосконалення знань та інноваційного зростання і виділяють на них у період 2007–2013 років близько 86 мільярдів євро.

У 2010 році Єврокомісія презентувала нову стратегію розвитку системи вищої совіти в ЄС – «Підтримка росту і зайнятості: Повістка для модернізації системи вищої освіти Європи» [8], в якій було проаналізовано основні проб­ле­ми вищої освіти в країнах-членах ЄС та визначено пріоритетність, послі­дов­ність їх подолання. Головною проблемою визнане те, що вища освіта кра­їн-членів ЄС поки що не забезпечує повною мірою економіку достатньою кількістю людей, які володіють професійними компетенціями для створення нових робочих місць та забезпечення економічного зростання. Метою страте­гії є збільшення кількості молодих спеціалістів з вищою освітою віком 30–34 ро­­ків з 33,6% у 2010 році до 40% у 2020 році для покращення «економіки знань», створення ефективних зв’язків між навчальним процесом і дослідженнями, з одного боку, та бізнесом з виробництва інновацій – з іншого. У стратегії на­голошується, що вища освіта у ЄС має орієнтуватися на потреби ринку пра­ці шляхом відкритості для співпраці з бізнесом, що забезпечить випуск­ників знаннями та навичками, які допоможуть їм успішно адаптуватися до вимог ринку праці та змін на ньому.

Для досягнення поставленої мети у стратегії визначено шість загально­євро­пейських пріоритетів модернізації, які мають бути досягнуті всіма краї­нами-членами ЄС [8]:

­    збільшити кількість випускників ВНЗ з одночасною диверсифікацією їхньої підготовки;

­    покращити якість і компетентність вищої освіти;

­    збільшити кількість освітніх можливостей для студентів, особливо транс­граничних;

­    розширити підготовку кадрів дослідників;

­    зміцнити зв’язки між освітою, дослідженнями і бізнесом;

­    зробити фінансування зазначених напрямків більш ефективним.

Висновки. Підсумовуючи викладене, необхідно констатувати наступне:

­    ЄС приділяє велику увагу розвитку інноваційного суспільства шляхом стимулювання науково-дослідної діяльності у державах-членах;

­     одне з провідних місць у досягненні поставленої мети відводиться ВНЗ та їх співпраці з підприємствами реального сектора;

­    кожна держава-член розробляє і вдосконалює відповідну власну зако­но­давчу базу, спираючись на документи, що пропонуються ЄС, такі як Ліса­бон­ська стратегія, різноманітні Повідомлення та Рекомендації Європейської Комісії;

­    розроблені у країнах ЄС заходи стимулювання співпраці ВНЗ з вироб­ни­чими підприємствами безумовно підвищують як внутрішню, так і зов­ніш­ню ефективність їх функціонування;

­    розробка загальних рекомендаційних документів ЄС дозволяє підви­щити ефективність діяльності окремих держав-членів зі стимулювання влас­ної науково-дослідної діяльності і підвищує її ефективність за рахунок досяг­нення таких позитивних зовнішніх ефектів, як ефект масштабу, синерге­тич­ний ефект, симбіотичний ефект і мультиплікаційний ефект.

Таким чином, у статті узагальнено європейський досвід реформування системи вищої освіти. Перспективами подальших наукових розробок у да­но­му напрямі є застосування цього досвіду для розробки моделі розвитку вищої освіти України з метою підвищення ефективності функціонування націо­нальних ВНЗ.

 

Бібліографічні посилання:

  1. Черевичний Г. С. Європейський досвід інтернаціоналізації вищої ос­ві­­ти / Г. С. Черевичний // Інноваційна політика та законодавство в Євро­пей­ському Сою­зі та Україні: формування, досвід, напрямки наближення : мате­ріали між­народного симпозіуму (Київ, 2–3 червня 2011 р.). – К., 2011. – С. 269–271.
  2. Витримки з аналітичної роботи Проекту «Ключові особливості інно­ваційної політики як основи для розробки заходів з посилення інновацій, що сприятимуть наближенню України до конкурентної економіки знань – по­рів­нян­ня ЄС та України» // за ред. Гурдун Румпф, Джорджа Строгілопулоса, Іго­ра Єгорова (Київ, червень 2011 р.). – К., 2011. – 100 с.
  3. Шаповалова Л. Професіоналізація як один із напрямів розвитку су­час­ної вищої освіти Франції / Л. Шаповалова. – К. : Вища школа, 2010. – С. 59–70.
  4. Використання помилок держави для з’ясування впливу вищої освіти на зростання / [П. Агіон, Л. Бустан, К. Гоксбі, Дж. Ванденбуше] // Робочий документ. – Гарвардський університет, 2005.
  5. Ханнес Лео Європейська політика у сфері інновацій: законодавство та документи / Лео Ханнес, Філліп Шон // Матеріали міжнародного симпозіуму (Київ, 2–3 червня 2011 р.). – К., 2011. – С. 273–298.
  6. Сидоренко Т. В. Экономика Испании в посткризисный период: перс­пективы модернизации / Т. В. Сидоренко // Международная экономика. – 2011. − № 2. – С. 39–47.
  7. Авігдор Габріель. Законодавство держав-членів ЄС у сфері іннова­цій­ної діяльності / Габріель Авігдор // Інноваційна політика та законодавство в Європейському Союзі та Україні: формування, досвід, напрямки набли­жен­ня : матеріали міжнародного симпозіуму (Київ, 2–3 червня 2011 р.). – К., 2011. – С. 298–349.
  8. Інтернет–сервер компанії «Erawatch» [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.erawatch-network.com