Збірник наукових праць "Економіка сьогодення: питання та перспективи"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Економіка сьогодення: питання та перспективи

Наукове видання   |  Збірник наукових праць  

За редакцією д-ра екон. наук, професора, академіка АЕН України І. Г. Брітченко

Корисні лінки

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ

Бойко С. В.

Донецький державний університет управління

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ

Досліджено головні чинники формування інвестиційного середовища України та їх динаміку. Проаналізовано наявні проблеми та перешкоди для залучення інвестицій. Роз­роблена модель реалізації державної інвестиційної політики економічного зрос­тання.

Ключові слова: інвестиційний процес, інвестиційне середовище, фактори, структура інвес­ти­цій, державна інвестиційна політика, інвестиційні ресурси, математична модель, лінійно-множинна регресія.

Исследованы главные факторы формирования инвестиционной среды Украины и их динамика. Проанализированы существующие проблемы и препятствия для при­вле­чения инвестиций. Разработана модель реализации государственной инвести­цион­ной политики экономического роста.

Ключевые слова: инвестиционный процесс, инвестиционная среда, факторы, структура инвестиций, государственная инвестиционная политика, инвестиционные ресурсы, мате­ма­тическая модель, линейно-множественная регрессия.

The main factors of investment environment formation in Ukraine and their dynamics are being scrutinized. Existing topical problems and obstacles to investments attraction are being analyzed. The model of realization of the state investment policy for economic growth is elaborated.

Keywords: іinvestment process, investment environment, factors, the structure of investments, state investment policy, investment resources, mathematical model, multiple linear regression.

Домінантним чинником економічного розвитку держави є інвестиції. В Ук­раїні, незважаючи на певне пожвавлення інвестиційного процесу, пози­тивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого розвитку. Тому важливим завданням на цьому етапі розвитку вітчизняної економіки є побудова приваб­ливого інвестиційного середовища зі сприятливим кліматом та високою діловою активністю. З огляду на це, виникає необхідність формування системи факторів, які характеризують реальний стан інвестиційного середовища країни і дають змогу зосередити увагу на найпроблемніших зонах, та в результаті розробити модель реалізації державної інвестиційної політики економічного зростання.

Дослідженню інвестиційних процесів у сучасній українській економічній науці надано значну увагу. Проте основну увагу науковці надають аналізу динаміки та структури інвестицій, однак майже не аналізують чинників, які призвели до виникнення тих чи інших результатів. Дослідженням інвестиційної діяльності в регіоні у своїх працях надавав увагу Лакіш С. М. [1]. Розробці концепції поліпшення інвестиційного клімату в Україні надали увагу в своїх роботах Малютін О. К. [2] та Бєлоусова О. С. [6]. Варламова Г. О. вивчала індикатори інвестиційної привабливості України [7].

Метою даної роботи є дослідження головних чинників формування інвестиційного середовища України, аналіз наявних проблем та перешкод для залучення інвестицій, а також розробка моделі реалізації державної інвес­тиційної політики економічного зростання.

Одним із головних чинників, який затримує розвиток інвестиційної сфери в Україні, є відсутність чітких основ та критеріїв формування державної інвестиційної політики, що не дає змоги ліквідувати хаотичний потік інвес­тиційних ресурсів, які надходять з різних джерел, та спрямувати його на вирішення завдань економічного розвитку та соціальних проблем.

У результаті заздалегідь проведеного аналізу можна виявити значні розбіжності в інвестиційному кліматі окремих регіонів України, різницю в обсягах залучення інвестиційних ресурсів. Це обумовлює необхідність роз­робки механізму реалізації ефективної державної інвестиційної політики не тільки для України в цілому, але і формування механізмів впливу на потоки інвестиційних ресурсів на регіональному рівні.

Інвестиційне середовище країни формується під впливом цілої низки чинників стимулятивного та дестимулятивного характеру. До стимуляторів відносимо всю систему потенціалів, а до дестимуляторів – усі наявні та потенційні ризики. Для розробки ефективної економічної моделі необхідно виділити чинники, які впливають на формування інвестиційного клімату на рівні регіонів, та оцінити ці показники.

Для розрахунку потенціалу використовуватимемо наступні статистичні дані: валовий регіональний продукт, кількість підприємств та організацій, вартість основних виробничих фондів, кількість зайнятих в економіці осіб, номінальний рівень заробітної плати, кількість організацій, що виконують наукові розробки, питома вага підприємств з інноваційною діяльністю, обсяги інвестицій в інновації, кількість науковців, індекс людського розвитку, кількість банків та їх філій, що працюють в регіоні, кількість страхових компа­ній та їх філій. Для розрахунку рівня ризиків існують наступні статис­тичні показники: індекс промислового виробництва, кількість збиткових під­приємств та організацій, рівень безробіття, середньорічна заборгованість з заробітної плати, зношеність основних виробничих фондів, кількість злочинів на 300 тис. населення, обсяги викидів шкідливих речовин, збільшення спо­жив­чих цін та цін виробництва промислової продукції порівняно з попереднім роком. Законодавчі ризики не враховуються, оскільки їх показник буде однаковим по всій Україні [4].

Для зручності подальших розрахунків проведемо оцінку інвестиційного потенціалу та інвестиційних ризиків за 10-бальною шкалою. Максимальному значенню статистичного показника присвоюється 10 балів, інші розрахо­вуються пропорційно до цього значення. Припустімо, що у сумі важелі кож­но­го статистичного показника потенціалу становлять одиницю, тому доціль­но розрахувати їх середнє значення.

Проаналізуємо математичну залежність обсягу інвестицій в економіку регіонів від рівня інвестиційного потенціалу та інвестиційних ризиків регіонів. Побудуємо лінійно множинну модель регресії та обчислимо основні оцінки залежності обсягу інвестицій від середньої оцінки потенціалу та ризиків.

Теоретичне рівняння лінійної регресії має вигляд [3]:

Y=a0 + a1x1 + a2x2 + … + anxn , (1)

де y – функція регресії;

x1, x2, …, xn – незалежні змінні;

a1, a2, …, an – коефіцієнти регресії;

a0– вільний член управління;

n – кількість факторів, включених у модель.

 

Таблиця 1. Результати математичної залежності обсягу інвестицій в економіку регіонів від рівня інвестиційного потенціалу та інвестиційних ризиків регіонів

№ з/п

Регіони

Обсяг інвестицій, млрд грн

Середня оцінка потенціалу

Середня оцінка ризику

1

Автономна Республіка Крим

18,0488

3,96

6,78

2

Вінницька

6,6215

3,12

6,68

3

Волинська

2,685

2,82

6,34

4

Дніпропетровська

22,2647

7,05

7,36

5

Донецька

27,3402

6,85

8,80

6

Житомирська

5,5164

2,58

6,47

7

Закарпатська

3,3515

2,58

5,69

8

Запорізька

7,3677

3,96

7,03

9

Івано-Франківська

4,4153

3,15

6,10

10

Київська

19,1955

3,94

6,07

11

Кіровоградська

5,133

2,45

6,43

12

Луганська

7,7659

3,89

7,32

13

Львівська

12,9567

4,40

6,53

14

Миколаївська

4,822

3,41

6,66

15

Одеська

9,9604

4,26

6,10

16

Полтавська

11,8749

3,56

6,71

17

Рівненська

3,2774

2,49

6,27

18

Сумська

3,4932

2,69

6,94

19

Тернопільська

2,6736

2,38

6,09

20

Харківська

14867,1

5,00

6,59

21

Херсонська

3,246

2,64

6,74

22

Хмельницька

4,5307

3,87

6,34

23

Черкаська

3,7532

2,80

6,57

24

Чернівецька

2,4567

2,13

5,75

25

Чернігівська

3,0478

2,97

6,71

26

м. Київ

47,1693

9,68

7,13

27

м. Севастополь

2,0678

2,20

6,52

 

Позначимо обсяг капітальних інвестицій у, середню оцінку інвести­ційного потенціалу x1, середню оцінку інвестиційного ризику х2, розрахунок будемо проводити за 27 точками (за 27 регіонами відповідно).

Використовуємо метод найменших квадратів а1, а2, а0:

a1 =4,48

a2 = -1,26

а0 = 1,37

У результаті проведених вище розрахунків маємо значення а0, а1, а2, підставимо їх у рівняння 1 та отримаємо лінійно-множинну модель регресії:

Y=1,37+4,48 x1 – 1,26x2 , (2)

де а0 – вільний член, який не має економічного змісту.

З побудованої лінійно-множинної регресії видно, що у разі збільшення інвес­ти­ційного потенціалу на одиницю, обсяг інвестицій збільшиться на 4,48 млрд грн за умови середнього рівня інвестиційного ризику. В той же час, якщо рівень інвестиційного ризику збільшиться на одиницю, обсяг інвестицій в економіку знизиться на 1,26 млрд грн.

Далі слід провести оцінку якості рівняння регресії. В даному випадку перевірку адекватності моделі даним, що досліджуються, проведемо на основі аналізу залишків еі.

Розрахуємо коефіцієнт детермінації за формулою:

(3)

З розрахунків видно, що R2 наближається до одиниці, а, отже, якість побудованої моделі можна вважати високою. Це означає, що на 84% зміна обсягів інвестицій у регіони залежить від зміни оцінок інвестиційного по­тенціа­лу та інвестиційних ризиків.

Далі представлено розрахунок коефіцієнта множинної кореляції:

Скорегований (нормований) множинний коефіцієнт детермінації розра­хо­вується наступним чином:

Тепер можна зробити висновок, що дисперсія результативної ознаки у пояснюється на 86,3% впливом змінних чинників х1 та х2. 13,7% дисперсії пояснюються іншими чинниками, які не були враховані при формуванні моделі факторів. Множинний коефіцієнт кореляції та його скореговане зна­чення, відповідно, дорівнюють 0,92 та 0,863. Їх наближення до одиниці свід­чить про тісний зв’язок між обсягами залучення інвестицій з оцінкою рівня інвестиційного потенціалу та інвестиційних ризиків регіонів України. В подаль­ших розрахунках представлено коефіцієнт еластичності для показників х1 та х2:

Опираючись на наведені вище розрахунки, бачимо, що при збільшенні оцінки рівня інвестиційного потенціалу в регіоні на 1% обсяг інвестицій в регіоні збільшиться на 1,735%, а при збільшенні оцінки рівня інвестицій­ного ризику на 1% обсяг інвестицій у регіон зменшиться на 0,866%.

У зв’язку з розрахованим відхиленням можна сформувати схему, на якій позначено, які фактори враховано у математичній моделі, а які не враховано.

Видно, що існує безліч факторів, які не враховано в математичну модель, проте ці фактори – якісні, а, отже, неможливо оцінити їх кількісно і врахувати в одну модель з кількісними показниками. Схема впливу індикаторів на інвес­тиційні процеси в Україні представлена на рис. 1.

Для ефективного управління процесами залучення в регіони інвести­ційних ресурсів необхідно враховувати, що рівень інвестиційного потенціалу та рівень інвестиційних ризиків значною мірою впливають на його обсяги. Слід зазначити, що рівень інвестиційного потенціалу відіграє важливіше значення для інвесторів, ніж рівень інвестиційного ризику.

Для подальшої розробки економічної моделі управління інвестицій­ними потоками в регіони умовно поділимо їх на 9 груп, за критеріями співвід­ношення рівня інвестиційного потенціалу та рівня інвестиційних ризиків. Розподіл за групами проводився на основі співвідношення рівня інвести­ційного потенціалу та рівня інвестиційних ризиків у регіонах. Поділ регіонів за групами представлено на рис. 2.

Рис. 1. Схема впливу індикаторів на інвестиційні процеси в Україні

 

Проведений аналіз демонструє, що інвестиційний потенціал України характеризується високою неоднорідністю, тому і можливості, і потреби кожного регіону різні. Так, у Західному регіоні ефективними можуть бути ви­робництва з використанням місцевих природних ресурсів (сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти і газу), а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів. У Донецько-Придніпровському регіоні по­тріб­ні реконструкція та технічне переобладнання шахт, металургійних і хіміч­­них виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих техно­логій. У Південному регіоні найвигідніші реконструкція та технічне пере­осна­щення портового господарства, розширення мережі оздоровчих ку­рортно-туристичних комплексів [2].

 

Рис. 2. Розподіл регіонів України за співвідношенням рівня

інвестиційного потенціалу та інвестиційного ризику

 

Розподіл регіонів за групами дає можливість визначення пріоритетів розвитку державної інвестиційної політики для кожної групи окремо, при врахуванні специфіки стану інвестиційного потенціалу та інвестиційних ризиків, тому що цілком зрозуміло: напрямки державної інвестиційної полі­тики в окремих регіонах не можуть бути однакові. Державні органи регулю­вання інвестиційної діяльності в основному орієнтовані на централізоване управління інвестиційними процесами і, як правило, слабко враховують специфічні умови окремих регіонів, тому особливого значення набуває під­вищення ролі регіональних органів влади в управлінні інвестиційним процесом.

Основні етапи формування інвестиційної політики регіону представлені на рис. 3.

Рис. 3. Схема процесу формування інвестиційної політики за етапами

 

Згідно з запропонованою схемою основних етапів формування інвести­цій­ної політики регіону, на першому етапі необхідно визначитися зі станом інвестиційної привабливості регіону (з проведеного аналізу видно, що най­при­вабливішими регіонами є регіони 1, 2, 3, у яких виявлено максимальний рівень груп інвестиційного потенціалу, найменш привабливими є регіони 7, 8, 9 груп з мінімальним рівнем потенціалу, незважаючи на те, що рівень інвестиційного ризику у 8 та 9 групах незначний. Тому при визначенні стратегічних позицій економічного розвитку регіонів (другий етап), мета інвестиційної політики має бути різною для кожної групи регіонів:

для першої групи – збереження максимального рівня інвестиційного потенціалу та зменшення інвестиційного ризику шляхом забезпечення еконо­мічної та політичної стабільності, надання інвесторам перспектив довго­строкового співробітництва та представлення додаткових майнових гарантій;

для другої групи – мета та ж, але за умови того, що досягнення мі­німального рівня інвестиційного ризику не таке складне та не потребує значних зусиль, достатнім може бути формування центрів надання інфор­мації інвесторам, активна співпраця органів місцевої влади та приватного сектору;

у третій групі регіонів сформоване, на перший погляд, ідеальне інвес­тиційне середовище, але необхідно зазначити, що рівень надходження інвес­ти­цій у ці регіони значно менший, ніж у регіони першої та третьої групи, це зумовлено наявністю інших чинників, не врахованих при будуванні економіко-математичної моделі залежності між обсягами інвестицій та рівнем інвести­ційного потенціалу й ризиків у регіонах, менший обсяг інвестицій у ці регіони обґрунтовується меншою щільністю промислових виробництв, кількістю населення та інфраструктурних учасників, тому метою для цієї групи регіонів може бути – збільшення інноваційної спрямованості виробництва, створення нових видів продукції, що не має аналогів в інших регіонах;

для четвертої та п’ятої групи регіонів метою є – збільшення рівня інвести­ційного потенціалу та зменшення рівня інвестиційних ризиків шляхом ство­рення сприятливого нормативно-правового поля, активізації внутрішніх джерел інвестування та надання відповідних державних гарантій;

для шостої групи – збільшення рівня інвестиційного потенціалу та збе­ре­­ження рівня інвестиційних ризиків, збільшення потенціалу цієї групи ре­гіонів можливе шляхом формування ефективної ринкової інфраструктури, соціальної спрямованості бюджетної політики, збільшення інвестиційного потенціалу шляхом розвитку виробничо-технічного потенціалу не призведе до потрібного ефекту через низьку щільність та обсяги промисловості;

для сьомої, восьмої та дев’ятої груп першочерговими цілями має бути збільшення інвестиційного потенціалу, а формування оптимального рівня ризикованості перебуває на другому рівні, це можливо шляхом активізації дій місцевої влади при використанні всіх наявних методів сприяння інвесту­ванню: захисту майнових та інших прав інвесторів, посилення міжнародного співробітництва і формування міжнародного інвестиційного іміджу регіону, створення інвестиційно-інфраструктурного обслуговування, удосконалення уп­рав­ління і організаційного механізму регулювання інвестиційного процесу тощо.

Проблеми реалізації інвестиційної політики активізації (третій етап) умовно поділяються на організаційні та економічні. До організаційних проблем, які можуть заважати активізації інвестиційного процесу, належать наступні:

— непогоджені позиції управління, викликані різними цінностями в орієн­тації інвестиційних процесів;

— суб’єктивізм у разі визначення вирішальних напрямів реалізації ін­вестиційної політики та стратегічних пріоритетів;

— різниця поглядів учасників інвестиційних процесів на необхідність першочергових інвестиційних вкладень;

— відсутність компетентних і підготовлених фахівців та висококвалі­фікова­ної робочої сили.

До економічних проблем, які можуть заважати активізації інвестицій­ного процесу, належать такі:

— високий рівень дефіцитності місцевих бюджетів;

— низький природо-ресурсний потенціал;

— високий рівень соціальної незабезпеченості на регіональних рівнях;

— економічна нестабільність у регіоні.

Можливістю (четвертий етап) для всіх груп регіонів, при реалізації ефективної інвестиційної політики, буде підвищення рівня інвестиційної привабливості регіону, яке призведе до залучення додаткових інвестицій та поліпшення якісних характеристик життєвого рівня населення.

Перехід до конкретних практичних дій з активізації інвестиційного процесу в регіоні має будуватися на покладанні наступних функцій на місцеві органи влади [1]:

? ухвалення рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг на місцеві податки та збори;

? розгляд можливості зменшення для підприємств, установ та органі­зацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, і за необхідності внесення розгляду цих питань на пленарні засідання;

? ухвалення рішень щодо відчуження комунального майна і передачі інвесторам;

? затвердження місцевих програм та умов приватизації об’єктів кому­нальної власності, в тому числі інвесторами;

? вирішення питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепро­філювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відпо­відної територіальної громади;

? вирішення питання про створення підприємствами комунальної влас­ності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

? затвердження ставки земельного податку, розміру плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;

? вирішення питання про надання суб’єктам підприємницької діяльності дозволів на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

? затвердження місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів;

? ухвалення рішень, пов’язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань.

Умови, які державні органи мають створити для забезпечення роботи інвесторів та які б забезпечили зростання надходжень вітчизняного та інозем­ного капіталу, загалом представлені на рис. 4.

Створення зазначених умов на інвестиційному ринку сприяло б форму­ванню сприятливого і конкурентоспроможного нормативно-правового поля для діяльності інвесторів у регіоні.

Проведений економіко-математичний аналіз показав, що на обсяги залу­чення капітальних інвестицій у регіони значною мірою впливають рівень інвестиційного потенціалу регіону та рівень інвестиційних ризиків в регіоні, тому було запропоновано умовний поділ регіонів за дев’ятьма групами, в кожній з них виявлені певні особливості та запропоновані інструменти реалізації державної інвестиційної політики.

Рис. 4. Умови, що необхідні для забезпечення зростання

інвестиційних надходжень у регіони

Таким чином, встановлено, що активізація інвестиційного процесу в ре­гіоні не можлива без активного впливу державної, регіональної та місцевої влади на економічне, інформаційне та нормативно-правове забезпечення реалі­зації інвес­ти­ційного процесу як потужного стимулятора розвитку економіки України в цілому.

Розробка моделі реалізації державної інвестиційної політики економіч­ного зростання України передусім дасть можливість вирішити такі важливі завдання: створення механізму стимулювання надходження інвестицій із різних джерел фінансування; досягнення мети існування досконалого інвестицій­ного середовища, в якому гармонізовані інтереси всіх учасників інвестицій­ного процесу, завдяки реалізації сприятливого механізму регулювання еко­номічних процесів; забезпечення конкурентоспроможності національної продукції на світових ринках; досягнення економічної безпеки та економічної стійкості держави.

Побудова інвестиційної моделі економічного зростання має будуватися на наступних основоположних принципах:

— принцип системності: модель державної інвестиційної політики стано­вить певну систему із взаємоєдністю всіх її елементів (мети, завдань, інстру­ментів, очікуваних ефектів);

— принцип узгодженості: у разі реалізації державної інвестиційної політики має бути узгодженість між соціальною, політичною, економічною та інвестиційною політикою, всі напрями державної політики мають бути націлені на реалізацію єдиної загальної мети;

— принцип послідовності: послідовно сформоване дерево цілей, рух від досягнення допоміжних цілей до головної мети державної інвестиційної політики – економічного зростання країни, де допоміжними цілями можуть бути, по-перше, створення сприятливого інвестиційного клімату, по-друге, збільшення обсягів інвестицій, по-третє, досягнення економічної рівномір­ності в розвитку регіонів;

— принцип єдності: єдність дій усіх органів влади (державного, регіо­нального та місцевих рівнів), які задіяні в інвестиційному процесі. Виконан­ня цього принципу можливе шляхом створення органу, якому буде наданий особливий статус, що дає змогу здійснювати стратегічне плану­вання, реалі­за­цію та оперативний контроль на всіх етапах інвестиційного процесу. Спро­бою створення цього органу була організація роботи Держав­ного агентства з інвестицій та розвитку, але йому не надано спеціальних повноважень впливу на виконавчі органи влади, контролю за виконанням інвестиційного процесу в потрібному державі руслі, ця організація є лише координатором інвестиційного процесу та допоміжним елементом реалізації державної інвестиційної політики;

— принцип забезпечення ринкової конкурентоспроможності: відбір при­ватних партнерів для держави на конкурсній основі, з урахуванням всіх їх конкурентних переваг, а не надання переваги тим чи іншим організаціям на корупційній основі, що зумовлює реалізацію інвестиційної політики в інтере­сах окремих галузей та у збиток іншим. Дотримання цього принципу акти­візується за його поєднання з наступним;

— принцип інформаційного забезпечення або публічності та прозорості інвестиційних проектів, що проводяться: виявляється в повному своєчасному наданні учасникам інвестиційного процесу необхідної та достовірної інфор­мації, встановленні чітких прозорих та стабільних правил у реалізації інвес­ти­ційних програм, що сприятиме зростанню довіри до державних органів, задіяних в інвестиційному процесі, і, як наслідок, зростанню ефективності інвестиційної політики;

— принцип збалансованості бюджетних зобов’язань та їх ресурсного забез­печення. Без цього принципу неможливо створити у приватних парт­нерів довіри до державної влади. Держава повинна надавати гарантії (гарантії від змін законодавства, гарантії збереження встановлених пільг на заохо­чення інвесторів у довгостроковій перспективі, гарантії компенсації та від­шкоду­вання збитків, враховуючи втрачений прибуток та моральну шкоду, надання гарантій на випадок припинення інвестиційної діяльності та розір­вання контрактів за бажанням держави), але всі ці гарантії мають бути забез­печеними, в державі повинні створюватися відповідні фонди, які б могли надати ре­сурсне забезпечення у разі потреби;

— принцип гнучкості, який базується на необхідності коректування інвес­тиційної політики на тій чи іншій стадії її реалізації з метою оперативності здійснення доцільних заходів.

Загальними функціональними напрямами реалізації державної інвести­ційної політики мають бути наступні:

— ефективне інвестування власних джерел;

— здійснення пошуку та залучення інвесторів;

— оптимізація параметрів діяльності інвесторів.

До першого напряму належить безпосередня участь держави в інвести­цій­ному процесі, яка проявляється в прямому фінансуванні або участі в фі­нан­суванні інвестиційних програм. Головною метою цього має бути вкла­дення інвестиційних ресурсів у найефективніші та найстратегічніші проекти, контроль за їх виконанням та функціонуванням.

До другого функціонального напряму належить вивчення ринку пропо­зицій інвестиційного капіталу, пошук та виявлення потенційних інвесторів, що будуть здатні вкласти кошти в інвестування державних проектів, ство­рення відповідних умов для мотивації потенційних інвесторів в інвестуванні коштів саме в ті напрямки, котрі є найпотрібнішими та пріоритетними для держави саме в цій економічній ситуації (залучення інвестицій у визначені галузі або їх спрямування у пріоритетні території).

Третій функціональний напрямок спрямований на мінімізацію ризиків та максимізацію позитивних наслідків діяльності приватних інвесторів, ство­рення максимально сприятливого середовища для реалізації ефективної ін­вестиційної діяльності, надання необхідних інформаційних послуг, підтрим­ки та державних гарантій, що дасть змогу забезпечити зростання прибутків підприємств з інвестиційним капіталом, збільшення надходжень до бюджетів та покращення соціальної інфраструктури.

Для реалізації трьох зазначених напрямів необхідно реалізувати наступ­ні основні заходи, що допоможуть досягти запланованої мети економічного зростання:

— створення єдиного державного регулятора інвестиційного процесу, який координуватиме дії всіх органів виконавчої влади, які задіяні в реалі­зації, контролі, матеріальному, технічному та інформаційному процесі. Діяль­ність установи такого типу дасть змогу застосовувати єдиний підхід до регу­лювання діяльності інвестиційного ринку;

— підвищення ефективності використання бюджетних інвестиційних ре­сурсів шляхом раціонального відбору та реалізації цільових програм, розробки інвестиційних проектів, які забезпечують узгодження інтересів під­приємств, інвестиційних інститутів та держави шляхом посилення державного контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних інвестицій;

— подолання диспропорційності та нерівномірності економічного роз­витку регіонів України та їх інвестиційної привабливості шляхом спряму­вання інвестиційних потоків у необхідне русло;

— забезпечення оптимального співвідношення всіх видів інвестиційних ресурсів, яке базуватиметься на збільшенні питомої ваги власних коштів під­приємства, пошуку можливостей використання бюджетних коштів з метою реалізації стратегічно важливих проектів та за допомогою використання прак­тики державно-приватного партнерства;

— збільшення конкурентоспроможності національної продукції на світо­вих ринках як ключового компоненту економічного зростання країни завдяки впровадженню інноваційних технологій, новітніх наукових розробок, аналітично-технічних досліджень, стимулюванню інноваційного розвитку про­мислових підприємств та вживанню запобіжних заходів щодо виготовлення продукції, яке потребує ресурсовитратних, енергоємних та екологічно небезпечних застарілих технологій;

— формування ефективної інформаційної системи, яка б дозволяла по­тенційним інвесторам точно уявляти розміри інвестування;

— створення прозорих умов входу на інвестиційний ринок;

— удосконалення процесу формування необхідної законодавчої бази ін­вестиційного процесу, яка дасть можливість створити дієву інвестиційну інфра­структуру та привабливе середовище для реалізації інвестиційних проектів;

— створення повноцінної інвестиційної інфраструктури шляхом держав­ного забезпечення ефективного функціонування інвестиційних компаній;

— модернізація ринків капіталу, реформування депозитарної та біржової системи шляхом консолідації всіх наявних бірж та інших організаторів торгівлі, що дасть змогу забезпечувати мінімальні системні ризики, сприятиме тісній взаємодії організаторів торгівлі з централізованою депозитарною системою;

— реструктуризація банківської системи як ефективної системи транс­формації заощаджень в інвестиції;

— підвищення ефективності діяльності антимонопольних органів, оскільки спостерігається створення монополій у будівництві та енергетиці, водночас укрупнення експортноорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дало б їм змогу знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію;

— активізація міжнародного інвестиційного співробітництва, сприяння залученню додаткових іноземних інвестиційних джерел.

Специфіка зазначених заходів, які мають бути реалізовані для активізації інвестиційного процесу, впливає на форми участі держави в інвестиційному процесі.

За недостатності державних джерел фінансування, з’являється необхід­ність формування сприятливого інвестиційного середовища для приватних інвесторів та створення інвестиційних фондів шляхом удосконалення подат­кової, амортизаційної, грошово-кредитної політик. При цьому держава по­винна спрямовувати інвестиційні потоки як державної, так і приватної власності на підтримку та розвиток пріоритетних та стратегічних галузей.

За таких умов держава, по-перше, є прямим учасником інвестиційного процесу, який вкладає та інвестує власні кошти з метою отримання макси­мального прибутку для наповнення бюджету та покращення соціального становища у країні, по-друге, учасником, який регулює, координує та контро­лює приватні інвестиційні потоки, спрямовує їх у доцільніше для держави русло.

Тому напрями участі держави в інвестиційному процесі матимуть такий вигляд (рис. 5).

Як учасник–регулятор інвестиційного процесу держава повинна врахо­ву­вати не тільки власні інтереси.

Для врахування інтересів приватних інвесторів держава повинна:

— удосконалювати систему захисту прав інвесторів, в тому числі інте­лектуальних;

— надавати відповідну державну підтримку;

— розвивати та запроваджувати належну практику корпоративного уп­равління.

Рис. 5. Напрями участі держави в інвестиційному процесі

 

Головні завдання держави щодо інвестиційної діяльності на сучасному етапі повинні бути пов’язані з вирішенням таких проблем:

— підвищення привабливості національної економіки;

— відновлення інвестиційного потенціалу;

— зміцнення кредитно-фінансового потенціалу інвестиційної діяльності;

— підвищення ефективності інвестиційної діяльності держави й удоско­на­лю­вання механізмів її фінансування;

— збільшення інвестиційних коштів за рахунок іноземних інвесторів, оскільки внутрішніх фінансових ресурсів недостатньо, а банки не можуть упоратися з обов’язками трансформування заощаджень населення в інвестиції.

У розробці моделі реалізації інвестиційної політики економічного зрос­тання використовуємо всі зазначені вище основоположні принципи, які дають змогу розглядати інвестиційну політику як єдність взаємопов’язаних компонентів: мети, наявних обмежень, інструментарію, очікуваних резуль­татів (рис. 6).

Рис. 6. Модель реалізації державної інвестиційної політики економічного зростання

 

Висновки. Удосконалена модель реалізації державної інвестиційної політики, що спрямована на економічне зростання України дає змогу стиму­лювати надходження інвестицій різних джерел фінансування, досягти мети формування досконалого інвестиційного середовища, в якому гармонізовано інтереси всіх учасників інвестиційного процесу, забезпечити конкуренто­спро­можність національної продукції на світових ринках, досягти економіч­ної безпеки та економічної стійкості держави.

У разі реалізації системної державної інвестиційної політики досить важ­ливе її узгодження на регіональних та муніципальних рівнях, на яких мають враховуватися перспективи розвитку територіальних одиниць з їх специфіч­ними особливостями. На державному рівні повинні постійно здійснюватися заходи підтримки найперспективніших галузей, забезпечуватися збалансова­ність розвитку економіки та її перехід до нового якісного стану.

 

Бібліографічні посилання:

  1. Лакіш С. М. Розвиток інвестиційної діяльності в регіоні / С. М. Лакіш // Науковий вісник НЛУ України. – 2005. – Вип. 15.5. – С. 273–281.
  2. Малютін О. К. Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Ук­раїні / О. К. Малютін // Фінанси України. – 2008. – № 11. – С. 64–74.
  3. Грицюк С. Н. Математические методы и модели в экономике: учебник / С. Н. Грицюк, Е. В. Мирзоева, В. В. Лысенко. – Ростов н/Д : Феникс, 2007. – 348, [4] с.: ил.
  4. Статистичні дані Державного комітету статистики України [Елек­тронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua/
  5. Бєлоусова О. С. Проблеми розвитку сучасного інвестиційного ринку України / О. С. Бєлоусова // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – №17. – С. 2–5.
  6. Варламова Г. О. Індикатори інвестиційної привабливості Українии / Г. О. Варламова // Актуальні проблеми економіки України. – 2009. – № 3(93). – С. 45–54.