Збірник наукових праць "Економіка сьогодення: питання та перспективи"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Економіка сьогодення: питання та перспективи

Наукове видання   |  Збірник наукових праць  

За редакцією д-ра екон. наук, професора, академіка АЕН України І. Г. Брітченко

Корисні лінки

Проблеми ефективності розподілу прибутку в економіці України

К. е. н. Толпежніков Р. О., Маматова Л. Ш.

Приазовський державний технічний університет, м. Маріуполь

Проблеми ефективності розподілу прибутку в економіці України

 

Розглянуто питання і проблеми ефективного розподілу прибутку, це дає можливість зробити висновок, що фактор витрат не тільки важливий, але й багато в чому ви­значальний у стратегії фірми, її гнучкості за умов ринкової економіки. Перераховані аспекти, які відіграють у процесі виробництва головну роль, повинні правильно вико­нуватися, тим самим розвантажуючи інші етапи виробництва. Хотілося б віри­ти, що вже в недалекому майбутньому правильний з точки зору ринкової економіки підхід до проблеми витрат зможе привести до бажаних успіхів у відновленні вироб­ничої сфери України та її значення на світовому рівні.

Ключові слова: прибуток, розподіл, використання, податок, капіталізація прибутку.

Рассмотрены вопросы и проблемы эффективного распределения прибыли, это позво­ляет сделать вывод, что фактор расходов не только важнен, но и во многом является определяющим в стратегии фирмы, ее гибкости в условиях рыночной экономики. Перечисленные аспекты, которые играют в процессе производства главную роль, должны правильно выполняться, тем самым разгружая остальные этапы производ­ства. Хотелось бы верить, что уже в недалеком будущем правильный с точки зрения ры­ноч­ной экономики подход к проблеме затрат сможет привести к желаемым успехам в восста­новлении производственной сферы Украины и ее значения на мировом уровне.

Ключевые слова: прибыль, распределение, использование, налог, капитализация прибыли.

The article examines issues and problems of the efficient allocation of profits, which leads to the conclusion that expenses factor is not only important, but is also a determining factor in the company’s strategy, its flexibility in a market economy. The listed aspects, playing a major role during the production process, need to be performed correctly, thus relieving other stages of production. It is wished to believe that in the nearest future the correct, in terms of market economy, approach to the issue of expenses would lead to the desired success in the restoration of the production sector of Ukraine and its importance on a global scale.

Keywords: рrofit, distribution, disposition of profits, tax, capitalization of profit.

 

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб підприємства, так і формування доходів держави. Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання. Залежно від об’єктивних умов сус­піль­ного виробництва на різних етапах розвитку вітчизняної економіки систе­ма розподілу прибутку змінювалася й удосконалювалася. Однією з най­важливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відно­сини, так і за умов їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибут­ку, що акумулюється в доходах бюджету і залишається в розпорядженні суб’єктів господарювання.

З розвитком ринкових відносин підприємства мають право використо­вувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, яка підлягає обов’язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до законодавства. Таким чином, виникає необхідність у чіткій системі розподілу прибутку, передусім на стадії, що передує утворенню чистого прибутку (прибутку, що залишається в розпорядженні підприєм­ства). Економічно обґрунтована система розподілу прибутку передусім повин­на гарантувати виконання фінансових зобов’язань перед державою і макси­мально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємства.

Об’єктом розподілу є оподатковуваний прибуток підприємства. Під його розподілом розуміється спрямування прибутку в бюджет і за статтями вико­ристання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей його вико­ристання перебуває у компетенції підприємства.

При розподілі прибутку підприємства необхідно враховувати основні його принципи, які можна сформулювати наступним чином: прибуток, що отримується підприємством у результаті виробничо-господарської та фінан­сової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як суб’єктом господарювання. Прибуток акумулюється у відповідних бюджетах (у даний час в місцевих) у вигляді податку на прибуток, порядок обрахування і сплати якого до бюджету встановлюється законодавчо і ставка якого не може бути довільно змінена. Розмір прибутку підприємства, що залишається в його розпо­ря­дженні після сплати податків, не повинен знижувати його зацікав­леності у зростанні обсягу виробництва і поліпшення результатів виробничо-гос­подарської діяльності. Прибуток, що залишився в розпорядженні під­приєм­ства, передусім повинен спрямовуватися на накопичення, що забез­печує його подальший розвиток, і тільки в іншій частині – на споживання. Розподіл чистого прибутку повинен відображати процес формування фондів і резервів під­приємства для фінансування потреб виробництва та розвитку соціальної сфери [1; 2].

За сучасних умов господарювання держава не встановлює певних норма­тивів розподілу прибутку, але через порядок оподаткування прибутку під­приємства стимулює витрати на відтворення виробничих і невиробничих фондів, витрати на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, видатки по утриманню об’єктів і установ соціальної сфери тощо.

Розподіл чистого прибутку – один з напрямків внутрішньофірмового планування, значення якого в умовах ринкової економіки зростає. Порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства. Основними витратами, що фінансуються з прибутку, є витрати на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, на мате­ріальне заохочення працівників і благодійні цілі.

У відповідності до цього у міру надходження чистий прибуток під­приємств спрямовується: на фінансування НДДКР, а також робіт зі створен­ня, освоєння і впровадження нової техніки; на вдосконалення технології й ор­ганізації виробництва; на модернізацію обладнання; поліпшення якості про­дукції; технічне переозброєння, реконструкцію діючого виробництва. Чистий прибуток є джерелом поповнення оборотних коштів.

Поряд з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, спрямовується на задоволення соціальних пот­реб. Так з цього прибутку виплачуються одноразові заохочення, а також надбав­ки до пенсій; дивіденди по акціях і внесках членів трудового колек­тиву в майно підприємств. Здійснюються витрати з оплати додаткових від­пус­ток понад встановлені законом тривалості, оплачується житло, надається ма­теріальна допомога. Крім того, здійснюються витрати на безкоштовне харчування або харчування за пільговими цінами.

Капіталізація прибутку – це перетворення фінансових засобів у капітал.

В акціонерних товариствах основною метою розподілу прибутку під­приєм­ства є забезпечення необхідної пропорційності між поточними випла­тами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій підприєм­ства за рахунок капіталізації частини прибутку [3; 4].

Забезпечуючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок чис­то­го прибутку, підприємство повинно прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і споживання з тим, щоб врахо­вувати умови ринкової кон’юнктури і разом з тим стимулювати і заохочувати результати праці працівників підприємства.

Розширення процесів реформування економіки в напрямі створення повно­цінних ринкових відносин супроводжується розширенням операцій суб’єктами господарської діяльності на ринку цінних паперів. Підприємства різних форм власності можуть вкладати (інвестувати) частину свого чистого при­бутку в придбання акцій акціонерних товариств, облігацій (як інших під­приємств, так і муніципальних, державних). Альтернативними формами інвестування чистого прибутку можуть бути вкладення коштів у спільні під­приємства (в т.ч. за участю іноземного капіталу), їх розміщення на банків­ських депози­тах, в інших формах фінансових вкладень.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, служить не тільки джерелом фінансування виробничого, соціального розвитку та ма­теріального заохочення, але і використовується у випадках порушення підприємством чинного законодавства для сплати різних штрафів і санкцій. У випадках приховування прибутку від оподаткування або внесків до поза­бюджетних фондів також стягуються штрафні санкції, джерелом яких є чис­тий прибуток.

За умов переходу до ринкових відносин виникає необхідність резерву­вати кошти у зв’язку з проведенням ризикових операцій і, як наслідок цього, втратою доходів від підприємницької діяльності. Тому при використанні чистого прибутку підприємства має право створювати фінансовий резерв, тобто ризиковий фонд.

Розмір цього резерву повинен складати від 5% до 15% статутного фонду. Щорічно резервний фонд повинен поповнюватися за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Крім покриття можливих збитків від ділових ризиків, фінансовий резерв може бути вико­ристаний на додаткові витрати з розширення виробництва і соціального роз­витку, розробку і впровадження нової техніки, приріст оборотних коштів і за­пов­нення їх нестачі, на інші витрати, зумовлені соціально-економічним розвитком колективу.

З розширенням спонсорської діяльності частина чистого прибутку може бути спрямована на благодійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок та інші цілі. Отже, наявність чистого прибутку, що створює умови стимулювання господарського розвит­ку підприємства при переході до ринку, є важливим чинником подальшого зміцнення і розширення підприємницької діяльності. Економічні трансфор­мації в країні та її економічне оздоровлення неможливі без формування дієздатної податкової системи, від якої багато в чому залежать можливості економічного розвитку держави, економічна та інвестиційна активність плат­ників [5; 15].

Одним з головних регуляторів виробничо-господарських процесів є пода­ток на прибуток підприємств. За його допомогою держава впливає на:

? вибір тієї або іншої правової форми організації бізнесу (АТ, ТОВ і т. п.);

? напрямки розподілу прибутку (накопичення або споживання);

? вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування, позикові кошти);

? розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами госпо­дарської діяльності;

? розподіл і перерозподіл ВВП;

? темпи економічного зростання на макрорівні тощо.

Актуальність функції регулювання податку на прибуток пов’язана з тим, що в період становлення нового типу економіки в Україні регулювання економічних процесів з боку держави є не просто важливим, але і необхідним аспектом її ефективного розвитку та виходу з «кризи переходу», причому методи регулювання мають бути економічними, а не адміністративними.

В Україні існує цілий ряд проблем в оподаткуванні прибутку юридичних осіб. Проаналізуємо основні з них порівняно із зарубіжними податковими системами, оскільки досвід розвинених ринкових економік інших країн може слугувати прекрасною базою для міркувань, а діючі принципи можна умовно прийняти за орієнтир норми.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці і прибутком – одна з найважливіших сфер економічних відносин. В Україні фактично всі діючі підприємства в даний час з їх організації несуть у собі більшою мірою ознаки колективної форми власності (колективного доходу). Однак, на відміну від європейських держав, прибуток підприємств, заснованих на приватному капі­талі, обкладається податком на прибуток так само, як і в акціонерних това­риствах. В Україні відносини власності ще не набули такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, виходячи з застосо­ву­ваного підходу в країнах з розвиненою ринковою економікою. У цих країнах реформи у сфері оподаткування доходів проводилися з урахуванням взаємо­залежності цих двох податків і необхідності їх узгодження. Так, світовій практиці відомі декілька успішно застосовуваних систем корпораційного податку, що дають змогу уникнути подвійного оподаткування прибутку. Суть їх полягає в тому, що із суми обчисленого прибуткового податку пов­ніс­тю або частково віднімається корпоративний податок, сплачений на роз­по­дільчий прибуток.

Як уже зазначалося, податок на прибуток корпорацій – це найпотуж­ніший регулятор економічних процесів з боку держави. Виходячи з цього, в податкових системах розвинених країн простежується стійка тенденція до змен­шення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надхо­джень і до посилення його функції регулювання. В Україні частка податку на прибуток підприємств у дохідній частині бюджету перевищує частку при­буткового податку з громадян, причому частка податку на прибуток у бюд­жет­них надходженнях має тенденцію до збільшення, а частка прибуткового податку з громадян, навпаки, до зменшення [10–15].

Важливим є також той факт, що проведенню реформ в розвинених країнах передувала тривала і копітка підготовча робота, а самі перетворення мали поетапний і еволюційний характер. Податкова система України перебу­ває в стадії активного становлення, що супроводжується серйозними структур­ними зрушеннями. На жаль, діюча система оподаткування в Україні характе­ри­зується численними поправками і змінами до законодавчих актів, що супе­речить принципу стабільності системи оподаткування. Після десяти років її становлення важко вважати однозначною відповідність порядку побудови податку на прибуток економічним законам, в той час як держава з його допо­мо­гою має не просто регулювати, а й стимулювати розвиток своєї економіки. Тому вдосконалення системи прибуткового оподаткування юридичних осіб було і залишається одним з найважливіших питань податкової реформи.

На сучасному етапі при збереженні основ і структури податкового зако­нодавства необхідно вдосконалювати податкову систему в напрямі її більшої ефективності та зручності для держави і платників на основі впровадження гнучких і диференційованих податкових ставок, впровадження нових техно­логій процесу оподаткування, що враховують національні аспекти. Однак тут слід бути вкрай обережним, тому тільки лише за перші дванадцять років незалежності наше законодавство перетворилося, по суті, не в закон, а в «до­відник пільг». Дана трансформація, в свою чергу, зумовила нерівномірний розподіл податкового навантаження з податку на прибуток корпорацій, проблему з регламентацією податкових пільг і одночасно їх неефективність (у більшості випадків). Не обґрунтовано їх велика кількість у взаємозв’язку з не­досконалим законодавством привели до виникнення просто абсурдних явищ, наприклад, появи напівкримінальних, консалтингових структур, що надають послуги юридичним особам на предмет того, як уникнути податків або їх знизити.

Заходи щодо скасування необґрунтованих пільг дадуть змогу вирішити дві насущні для України проблеми. З одного боку, дане перетворення жодним чином не зменшить надходження до бюджету (швидше за все, виникне зворотний ефект), з іншого ж боку, що найбільш важливо, це дасть змогу знизити реальне податкове навантаження на товаровиробників у поєднанні з безумовним забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами бюджетів усіх рівнів і вирівнюванням податкової бази. У даному напрямку вже робляться необхід­ні кроки. Так, у своєму інтерв’ю інформаційному агентству «Рейтер» Прем’єр-міністр України Микола Азаров повідомив, що «…зниження податку на прибуток з 30% до 25% є лише першим кроком податкової реформи». Нова ставка вступила в силу з 01.01.2004 р. і була найнижчою в Європі.

Однак для стимулювання розвитку виробництва цього кроку буде недос­татньо. На нашу думку, в сучасних умовах для оподаткування прибутку юридичних осіб в Україні найоптимальнішою є регресивна шкала стягування податку, відповідно до якої зі збільшенням доходу ставка податку зменшується. Для такого твердження існує ряд причин. По-перше, особливістю оподатку­вання прибутку юридичних осіб є те, що їхній дохід використовується не тільки на споживання, але й на розвиток діяльності. Отже, стимулюючи збільшення доходу підприємств, держава тим самим стимулює розвиток еконо­міки країни в цілому. По-друге, якщо врахувати, що встановлена ставка оподаткування зменшується за звітний період при збільшенні показника оподатковуваного прибутку, в розрахунку на одного середньооблікового працівника (умовно – показника оподатковуваного питомого прибутку), то, прагнучи до збільшення питомого прибутку, підприємство змушене буде зверну­тися до організаційно-технічних заходів, які здатні збільшити вироб­лення за рахунок:

— збільшення показника виручки при незмінній чисельності працівників;

— зниження чисельності працівників при збереженні величини показника виручки.

При цьому розрахунки показують, що організаційно-технічні заходи, спрямовані на збільшення доходу з високою ймовірністю визначають і зрос­тання показника питомого прибутку, який забезпечує підприємству винаго­роду у вигляді зниження ставки податку на прибуток. Дане зниження вира­жається формулою:

, (1)

де Сп – ставка податку на прибуток у звітному періоді;

Спб – ставка податку на прибуток у базовому періоді (30%);

Кт – коефіцієнт гальмування ставки податку на прибуток (Kт = від 0 до 1);

Кс – коефіцієнт регулювання швидкості зниження ставки податку на прибуток. Кс розраховується за формулою:

, (2)

де Пзв, Пбаз – відповідно прибутки звітного і базового періодів.

З формул (1) і (2) видно, що для зниження ставки податку на прибуток підприємствам необхідно прагнути до збільшення значення прибутку у звітному періоді (Пзв). При значному збільшенні даного показника Кс прагне до оди­ниці. У цих умовах, згідно з формулою (3), держава отримує можливість впли­вати на систему оподаткування прибутку, регулюючи лише величину Кт, диференціюючи її за видами діяльності, мірою зрілості підприємства та іншими ознаками.

. (3)

Таким чином, дана система оподаткування враховує інтереси і держави, і платників податку [7; 8].

У цілому аналізований принцип стимулівного зниження ставок оподат­ку­вання відповідає вимогам, які висуваються до систем стимулювання, ос­кільки його застосування:

— стимулює збільшення виторгу, діючи тільки в разі відповідного збіль­шення питомого прибутку;

— збільшує (у міру зростання питомого прибутку і виручки) суму податку на прибуток, що сплачується підприємством державі;

— зменшує питому вагу суми податку на прибуток у виручці підприємства;

— збільшує загальну масу чистого прибутку підприємства і її питому вагу у виручці;

— на відміну від чинної пропорційної системи оподаткування прибутку підприємств, регресивна система збільшує, за певних умов, не тільки масу прибутку до оподаткування, але і в цілому темпи його зростання;

— забезпечує економію заробітної плати на підприємстві.

Отже, резюмуємо все вищесказане: в умовах ринкової економіки важливим питанням, пов’язаним з ефективністю виробництва і загальним еконо­мічним розвитком країни, є саме правильна побудова і організація податкових відносин суб’єктів господарювання з державою, які необхідно будувати на базі пріоритету таких функцій податків як регулювання та стимулювання. Тільки за цієї умови Україна може утвердитися як економічно розвинена держава, яка має ефективну і дієздатну податкову систему.

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб підприємців, так і формування доходів держави. Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб усіляко сприяти підвищенню ефективності виробництва, сти­мулю­вати розвиток нових форм господарювання.

Залежно від об’єктивних умов суспільного виробництва система розпо­ділу прибутку на різних етапах розвитку української економіки змінювалася й удосконалювалася. Однією з найважливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відносини, так і за умов їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутку, що акумулюється в доходах бюджету і зали­шається в розпорядженні суб’єктів господарювання.

З розвитком приватизації і акціонування підприємства мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї його части­ни, яка підлягає обов’язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрям­кам відповідно до законодавства.

Таким чином, виникає необхідність у чіткій системі розподілу прибутку, передусім, на стадії, що передує утворенню чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов’язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств.

Потрібно визначити, як коректується валовий дохід у процесі розподілу і визначається балансовий прибуток підприємства. Передусім валовий прибуток збільшується на суму перевищення витрат на оплату праці працівників (зайнятих в основній діяльності), що враховуються в собівартості продукції порівняно з її нормованою величиною.

Далі валовий дохід зменшується на суму:

— платежів за користування природними ресурсами (так званих рентних платежів);

— доходів від дольової участі в діяльності інших підприємств, що знахо­дяться в межах України;

— дивідендів і відсотків, отриманих по акціях, облігаціях і інших цінних паперах, що належать даному підприємству;

— доходів від здачі в оренду та інших видів використання майна.

У процесі подальшого розподілу валовий дохід зменшується на наступні види доходів (прибутку):

— від пайової участі в діяльності інших підприємств;

— дивіденди, проценти, отримані по акціях, облігаціях і інших цінних паперах, що належать даному підприємству;

— від роботи казино, ігрових автоматів [6; 9].

Ці види доходів є об’єктом самостійного обкладання податком, а тому, щоб уникнути подвійного оподаткування, виключаються зі складу валового доходу.

З валового доходу виключаються доходи від здачі в оренду та інших видів використання майна, а також прибуток від посередницьких операцій та угод, розрахунок податку за яким здійснюється в іншому порядку. При цьому слід врахувати, що до посередницької діяльності не належить робота заго­тівельних, постачальницько-збутових, торговельних організацій (крім комі­сій­ної діяльності), а також страхова діяльність, банківські операції, вироб­ництво та реалізація сільськогосподарської продукції.

Балансовий прибуток, що залишився після цих коригувань, є об’єктом оподат­кування. З цього прибутку до бюджету сплачується податок на прибу­ток у розмірі 30%, податок на землю, рентні платежі, податок із власників транспортних засобів, податок на нерухомість.

Після сплати даних податків у підприємства залишається прибуток, що знаходиться у його розпорядженні. Однак не потрібно порівнювати його із чистим прибутком. Чинні нормативні документи визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

— за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;

— за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних роз­рахунків;

— за затримку перерахунку грошей у бюджет і державні цільові фонди;

— за укривання прибутку від оподаткування;

— за недотримання встановлених лімітів використання води без складан­ня необхідного договору (використання води з державних водогосподарських систем);

— за прострочені банківські кредити;

— за невиконання квоти на утворення робочих місць для інвалідів;

— за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності під­приємств, що функціонують в різних сферах економіки, за рахунок прибутку можуть стягуватися й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків та страхових компаній. Отже, чистий прибуток – це частина прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).

Сплативши в бюджет відповідні податки з прибутку, підприємство одержує у своє розпорядження залишки, так званий чистий прибуток. Із загального (балансового) прибутку виключається та його частина, яка має цільове при­значення. Сюди належить прибуток від реалізації: товарів широкого вжитку і виробів виробничого призначення, що виробляються з відходів, оскільки за наявності певних умов цей прибуток повністю зараховується до фонду шир­вжитку з відходів; нових видів товарів побутової хімії протягом першого року серійного виробництва; нових видів товарів культурно-побутового при­значення та господарського вжитку протягом першого року серійного вироб­ництва в межах до 15% рентабельності; продукції підсобних сільськогос­подарських підприємств. Призначення цієї частини прибутку полягає в тому, щоб стимулювати розширення виробництва окремих товарів та видів діяль­ності. З прибутку забезпечуються першочергові платежі – плата за виробничі фонди, фіксовані платежі, відсотки за банківський кредит. З надпланового прибутку виключаються також суми, що направляються на погашення бан­ків­ських позичок, отриманих на тимчасове поповнення нестачі власних оборотних коштів.

Балансовий прибуток, зменшений на суму першочергових платежів, утворює розрахунковий (чистий) прибуток, або прибуток до розподілу. З нього відбуваються відрахування у фонди економічного стимулювання (фонд матеріального заохочення, фонд соціально-культурних заходів житло­вого будівництва, фонд розвитку виробництва). Потім частина прибутку спрямовується на покриття планових витрат, передбачених фінансовим планом, на централізовані капітальні вкладення, погашення банківських кредитів, наданих на капітальні вкладення, на приріст власних оборотних коштів, покрит­тя збитків житлово-комунального господарства, на відшкоду­вання витрат на культурно-побутові установи [11; 15].

Висновки. Основний науковий результат дослідження полягає в розроб­ці методичних положень щодо розподілу чистих грошових операційних потоків на прибуток і амортизацію з позицій бухгалтерського і економічного підходів.

1. Вихідним показником для оцінки руху грошових потоків у бухгал­терській концепції є чистий прибуток, скоригований на амортизацію, і суми змін у поточних активах та зобов’язаннях. Для визначення чистого руху грошових коштів від операційної діяльності використаний непрямий метод, від фінансової та інвестиційної – прямий. Такий підхід до світової практики менш трудомісткий, але не дуже прозорий. Облікова концепція ґрунтується на розумінні амортизації витрат і за умов відсутності імперативних норм зі створення амортизаційного фонду на підприємстві не повністю відповідає потребам ефективного управління відтворенням основних засобів.

2. У рамках економічної концепції амортизація розраховується як знижен­ня дисконтованої вартості об’єкта основних засобів. Для ефективного управління фінансуванням процесів відтворення на підприємстві результа­тивним показником повинен стати чистий грошовий операційний потік, який розподіляється на прибуток та амортизацію за виявленими і формалізова­ними динамічними моделями, що дає змогу оптимізувати процеси споживан­ня і реінвестування коштів. Їх застосування на практиці дасть змогу роз­рахову­вати амортизацію з урахуванням фактору часу та забезпечить відповідність повернення грошового капіталу характеру зносу об’єкта основних засобів.

3. На пропорції розподілу чистого грошового операційного потоку на при­буток і амортизацію впливає наявність амортизаційного фонду, пред­ставленого депозитним рахунком у банку або іншими фінансовими інвести­ціями, і ставка дохідності за ними. Це дає підприємцю змогу збільшити питому вагу прибутку в чистому грошовому операційному потоці за рахунок реалізації схеми нарахування грошей у часі та кумулятивного зростання суми амортизаційних відрахувань, що робить норми економічної амортизації нижчими за бухгалтерські.

У наших умовах не повністю реалізується відтворювальна функція амор­тизації. У структурі вхідного грошового потоку від операційної діяльності аморти­зація має низьку питому вагу, що знижує її роль як джерела фінансу­вання інвестицій. Тому реалізація розроблених пропозицій щодо розрахунку норм економічної амортизації та прибутковості, а також створення амортиза­цій­ного фонду на практиці сприятиме підвищенню ефективності управління чистими грошовими операційними потоками в контексті забезпечення умов для простого і розширеного відтворення об’єктів основних засобів.

Бібліографічні посилання:

  1. Ерухимович И. Л. Ценообразование / И. Л. Ерухимович. – К., 1999. – С. 4–11.
  2. Куликов Л. М. Основы экономических знаний / Л. М. Куликов. – М., 1999. – С. 131–141.
  3. Ревенко Н. Показатель структуры текущих издержек в управлении производством / Н. Ревенко, С. Тарасенко // Бизнес-информ. – 1999. – № 5–6. – С. 129–134.
  4. Кожанова Є. П. Факторний аналіз прибутку / Є. П. Кожанова, О. П. Кою­да // Фінанси України. – 1999. – № 4. – С. 33–41.
  5. Финансовый менеджмент для практиков. – М., 1998. – С. 70–77.
  6. Бланк И. А. Управление прибылью / И. А. Бланк. – К., 1998. – С. 31–103.
  7. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / Г. В. Савицкая. – М., 1997.
  8. Ефимова О. В. Финансовый анализ / О. В. Ефимова. – М., 2006.
  9. Шеремет А. Д. Финансы предприятий / А. Д. Шеремет, Р. С. Сай­фулин. – М., 2007.
  10. Фінанси підприємств» / за ред. А. М. Поддєрьогіна – К., 2007.
  11. Финансы / под ред. А. М. Ковалевой. – М., 1996.
  12. Закон України «Про підприємства в Україні».
  13. Антоненко В. Н. Регрессивное налогообложение как фактор повы­шения регулирующей роли налога на прибыль / В. Н. Антоненко, Б. В. Бур­луцкий // Финансы Украины. – 2006. – № 11.
  14. Белик М. Оптимальне оподаткування в умовах дефіциту державного бюджету / М. Белик // Економіст. – 2002. – № 5.
  15. Юрий С. И. Фискальная и стимулирующая эффективность упрощен­ных режимов налогообложения для предприятий / С. И. Юрий, О. Р. Квасов­ский // Финансы Украины. – 2005. – № 8.