Збірник наукових праць "Економіка сьогодення: питання та перспективи"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Економіка сьогодення: питання та перспективи

Наукове видання   |  Збірник наукових праць  

За редакцією д-ра екон. наук, професора, академіка АЕН України І. Г. Брітченко

Корисні лінки

КРИЗОВИЙ ПРОТЕКЦІОНІЗМ: CUI BONO?

К. е. н. Краснікова Н. О., Красніков Д. А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

КРИЗОВИЙ ПРОТЕКЦІОНІЗМ: CUI BONO?

 

Розкрито сучасні особливості «кризового протекціонізму», обумовлені глобалізацією та діяльністю міжнародних організацій. Визначено зміни у використанні основних інструментів протекціонізму в кризовий період. Встановлено причини зміни місць між прибічниками та опонентами протекціонізму.

Ключові слова: кризовий протекціонізм, традиційний протекціонізм, тарифні та нетарифні інструменти, світова економічна криза.

Определены современные особенности «кризисного протекционизма», обуслов­лен­ные глобализацией и деятельностью международных организаций. Установлены из­ме­нения в использовании основных инструментов протекционизма в кризисный период. Определены причины изменения расстановки мест между сторонниками и оп­понентами протекционизма.

Ключевые слова: кризисный протекционизм, традиционный протекционизм, тарифные и нетарифные инструменты, мировой экономический кризис.

Modern features of “crisis protectionism”, stipulated by globalization and international organisations activities, are determined. Changes in the usage of basic instruments of protectionism during the crisis period are established. The main causes of the change of positions among supporters and opponents of protectionism are determined.

Keywords: crisis protectionism, traditional protectionism, tariff and non-tariff protectionist measures, global economic crisis.

 

Сучасну ситуацію у регулюванні світової торгівлі економісти порів­нюють із наслідками введення на початку «великої депресії» у США тарифу Смута-Хоулі, що підвищив ставки мита більш як на 20 тисяч імпортних товарів і вдвічі збільшив середній рівень мита країни. Тариф був запрова­джений для захисту національних виробників і покращення торговельного балансу країни під час падіння американського експорту. Але тариф не тільки не змінив ситуацію в країні на краще, а призвів до подальшого падіння експорту, завдяки введеним у відповідь протекціоністським заходам торго­вель­них партнерів. Наслідки тієї хвилі протекціонізму світ долав досить довго і став наближу­ватися до лібералізаційних цілей лише за допомогою створення СОТ.

Передусім необхідно зазначити, що змінилися середовищні чинники застосування протекціонізму: діяльність Світової Організації Торгівлі об­межила рівень тарифного захисту рівнем «зв’язування», що охоплює більш як 95% тарифних ліній країн-членів, а також визначила загальне лібераліза­ційне спрямування стосовно використання тарифів у практиці регулювання зо­внішньої торгівлі країн. Таким чином, під час останньої світової еконо­мічної кризи рівень протекціонізму зростав завдяки збільшенню кількості та інтенсивності використовуваних нетарифних заходів при практично незмін­ному рівні тарифного протекціонізму.

Глобалізація світової економіки теж відіграє важливу роль у депопуля­ри­зації використання підвищення ставок мита. Розширення світогосподар­ських зв’язків сьогодні зумовило збільшення інтеграції національних еконо­мік. Інтеграція, яка зростала, стимулювала вертикальну спеціалізацію, коли виробники в одній країні залежать від постачальників компонентів мате­ріаль­них витрат з іншої країни. Це ускладнило запровадження або під­вищен­ня мита, яке одночасно з обмеженням імпорту погіршуватиме стан національних виробників через збільшення собівартості їх продукції і зниження її конку­рен­то­спро­можності. Така ситуація активно стимулює уряди до пошуку альтернативних заходів захисту національних виробників. З іншого боку, введення мита може покращити стан не тільки національних виробників, але й іноземних фірм, які виробляють аналогічну продукцію на території дер­жави. За таких умов натомість тарифного регулювання країни обирають пряме субсидування власних підприємств.

Таким чином, глобалізація зумовила подальшу інтеграцію економік і зниження можливостей країни захищати власні ринки напряму, а криза підштовхнула і прискорила «ефект заміщення» відкритого тарифного захисту на прихований нетарифний.

Проблемі регулювання зовнішньої торгівлі надають увагу у своїх праціх як українські, так і іноземні науковці: І. В. Бураковський, Д. Г. Лук’яненко, Т. М. Циганкова, Ю. В. Макогон, О. П. Гребельник, П. В. Пашко, В. М. Голо­мов­зий, Л. А. Панкова, В. Г. Драганов, В. Г. Свінухов, І. І. Дюмуден, Ч. П. Бовн, С. Дж. Евенетт, Д. А. Ірвін, Р. Болдвін тощо. Збільшення протекціонізму під час останньої світової кризи 2008 року сформувало різні варіанти його сприйняття. Генеральний директор СОТ Паскаль Ламі визначив поточну форму торговельних бар`єрів як «протекціонізм низької інтенсивності». Саймон Дж. Еве­нетт трактував її як «прихований протекціонізм» [1]. Вочевидь, що сучасні процеси в світовій економіці зумовили зміни в інструментах регу­лювання міжнародної торгівлі, динаміці їх використання та позиціях сторін, що потребує окремого аналізу.

Мета роботи. Розкрити поняття «кризового протекціонізму» і визначити його сучасні особливості, обумовлені глобалізацією та діяльністю міжна­родних організацій.

Природнім для економічної політики всіх країн світу є підвищення рівня активності в напрямку захисту національних виробників у кризові періоди. Протекціоністські дії уряду під час кризи можна визначити як «кризовий протекціонізм». Це явище має певні відмінності від будь-яких інших форм протекціонізму в період зростання економіки і навіть її застою.

На початку останньої світової економічної кризи, визнаючи економічну необхідність та історичну неминучість збільшення протекціонізму в країнах світу та з метою протидії йому, на Вашингтонському саміті в листопаді 2008 р. країни Великої двадцятки домовилися про те, що протягом року не «використовуватимуть» протекціонізм. Зазначена домовленість виявилася лише декларацією, оскільки в процесі регулювання світової торгівлі при­сутній дуже сильний «ефект доміно»: якщо хоча б одна велика країна починає використовувати протекціоністські заходи, її країнам-партнерам відмова від захисту внутрішніх ринків стає невигідною і протекціоністські заходи вико­ристовують всі – відповідно вибудований попередніми зусиллями малюнок лібералізації світової торгівлі руйнується. У випадку кризи і падіння попиту на продукцію за кордоном країни починають переорієнтовувати продукцію на внутрішній ринок, що вимагає захисту від потрапляння на нього вироб­ників з інших країн – запускається ланцюгова реакція розповсюдження про­текціонізму.

Під час кризи країни світу найактивніше використовують антидем­пінгові, компенсаційні та спеціальні розслідування для захисту національних виробників. Ці заходи використовуються країнами для запобігання фактам демпінгу та дискримінаційному субсидуванню, а також нанесенню шкоди з боку масового імпорту. Розслідування застосовуються як у процесі стабіль­ного розвитку світової економіки, так і в період кризи. При цьому такий вид захисту є однаково популярним і для розвинутих країн, і для тих, що розви­ваються. Виняток становлять лише найменш розвинені країни, які не викорис­то­вують такий вид захисту. Переважають у цій групі саме антидемпінгові розслідування. Із загальної кількості (184) «кризових» розслідувань 54 мають явно дискримінаційний характер і належать до червоної групи. Саме ці 54 заходи наносять шкоду 107 країнам, щодо яких вони застосовуються, тор­каються 32 секторів економіки за 316 товарними позиціями.

У 2008 р. кількість антидемпінгових розслідувань, вперше після посту­по­вого їх зниження у 2001–2007 рр., почала збільшуватися [2]. Взагалі попе­редні дослідження вчених довели, що існує від’ємна кореляція між кількістю антидемпінгових розслідувань та динамікою зростання ВВП [3; 4]. До того ж у період рецесії збільшується частка результативних розслідувань у загальній кількості ініційованих. У минулі періоди погіршення показників світової економіки – 1979–1982 рр., 1990–1992 рр. та 1997–1998 рр. – спостерігалося зростання застосування антидемпінгових заходів, це відбувалося і в сучасний кризовий період. Історично склалося так, що найактивнішими користувачами антидемпінгового захисту є розвинуті країни світу, але останнім часом си­туація дещо змінюється в бік країн, що розвиваються. За період 1995–2008 рр. 63 країни-члени СОТ вдавалися до використання антидемпінгових заходів.

Натомість кількість результативних розслідувань, що залишалася ста­більно високою в період з третього кварталу 2008 р. до третього кварталу 2009 р., стрімко зросла у четвертому кварталі 2009 р. Така ситуація пояс­нюється двома обставинами:

1) збільшенням ініційованих розслідувань у попередні періоди;

2) історично доведено, що більшість результативних розслідувань реалі­зується з 12–18-тимісячним лагом після ініціації [2].

При окремому розгляді кожного виду розслідувань зазначимо наявну різницю у динаміці змін їх кількості у кризові та післякризові роки (рис. 1). Максимальна кількість антидемпінгових розслідувань спостерігалась у 2008 р., потім протягом двох наступних років спостерігалося зниження їх кількості і стабілізація у 2011 р. Така динаміка обумовлена здатністю антидемпінгового розслідування слугувати «швидким» захисним заходом у разі виникнення потреби. Кількість захисних та спеціальних розслідувань продовжувала збільшу­ватись у 2009 році з подальшим поступовим зниженням у наступні роки спе­ціальних розслідувань і з другим сплеском збільшення компенсаційних заходів у 2011 році, що відповідає описаним нижче хвилям кризового протекціонізму. Отже, під час кризи збільшується привабливість використання навіть непо­пулярних заходів захисту національної економіки, до яких належать спе­ціальні розслідування.

Рис. 1. Динаміка зміни кількості антидемпінгових, компенсаційнихта спеціальних розлідувань [6]

Кризова тенденція до збільшення ініційованих розслідувань країн, що розвиваються, виявилась у збільшенні частки імпортних тарифних ліній, які є предметом антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних розслідувань. Так, з 2007 по 2011 рр. ця частка збільшилася в Індонезії у 6 разів (з 0,3% до 1,8%), в Індії – на 108% (з 3,3% до 6,9%), в Аргентині – на 71%, Туреччині – на 60%, Бразилії – на 36%, КНР – на 16%. Для порівняння частка таких та­рифних ліній у розвинених країнах збільшилася лише в США на 36% та в ЄС на 4% [5].

З початку кризи відбулося скорочення частки традиційного протекціо­нізму (тарифні заходи, а також антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні розслідування) в загальній кількості протекціоністських заходів. За 2009 р. вона становила менш як 36%, за 2010 р. незначно збільшилась і становила 41%, у 2011р. – 39% [7]. Той факт, що більшість із кризових заходів або не регулюються правилами СОТ, або не жорстко регулюються, доводить, що під тиском кризи країни обходили жорсткіші багатосторонні торговельні пра­вила. Більш як 70% із загальної кількості кризових заходів для країн Великої двадцятки становили заходи «червоної групи».

На другому місці серед захисних заходів – державне субсидування. За цією категорією із 97% заходів 92% належать до червоної групи і дискри­мінують імпорт. До субсидування відносять фінансовий вклад уряду або іншого державного органу, що приводить до утворення прибутку в отриму­вача. Форми субсидій, що застосовуються державами, досить різноманітні. Це не тільки прямі виплати держави або фінансування нею пільгових ставок за кредитами, але й податкові знижки та кредити, повернення податків, зни­ження транспортних тарифів, пільговий порядок продажу валютного виторгу, державні закупівлі за завищеними або заниженими цінами тощо.

Субсидування є досить поширеним антикризовим захисним заходом серед розвинених країн. Якщо виключити з аналізу антидемпінгові розслідування, то всі антикризові захисні заходи розвинених країн можна звести до субсидій та іншої підтримки, а у країн, що розвиваються, субсидії становлять лише 30% від загальної кількості застосовуваних захисних заходів [8].

Особливістю субсидування під час кризи є використання здебільшого прямої фінансової допомоги, що належить до червоної групи заходів. За рік з листопада 2008 р. по листопад 2009 р. у світі зафіксовано 90 випадків дер­жавного субсидування червоної групи, 80 з яких запровадили країни Євро­пейського Союзу. Найменш розвинуті країни світу взагалі не запровадили жодного заходу державного субсидування.

Необхідно зазначити, що державне субсидування належить до «дорогих» заходів підтримки національної економіки, що беззаперечно і зумовлює географію країн, що їх використовують. Багатші країни використовують субсидування, що полягає у виділенні бюджетних коштів на пільгове кредиту­вання, викуп товарів тощо. Бідніші країни, що об’єктивно не мають зайвих фінансових ресурсів, будують субсидування на недоотриманні бюджетних коштів (податкові пільги тощо). Таким чином, державне субсидування є за­ходом легалізованої дискримінації бідніших країн. Це робить питання, пов’яза­не з можливостями субсидування, актуальним для реформування норм СОТ, викликаючи зрозуміле небажання змін з боку розвинених країн.

За кризовий рік збільшилася кількість і легітимних субсидій, що належать до зеленої групи. Основне спрямування цих субсидій можна визначити як «зелений розвиток», тобто спрямування підтримки уряду на активізацію діяль­ності приватного сектору економіки щодо енергозбереження, вироб­лення альтернативних джерел енергії, стимулювання використання та розви­ток технологічних товарів, що націлені на використання саме альтернативної енергії. За даними hart energy consulting, за період з 2009 по 2015 рр. світовий обсяг використовуваного біопалива збільшиться вдвічі, і таке збільшення від­бу­деться як завдяки нарощуванню обсягів основних експортерів біопалива, таких як Бразилія, так і завдяки нарощуванню обсягів виробництва на євро­пейському ринку, лідерами якого є Німеччина та Франція [9]. Отже, розви­нуті країни вже сьогодні – завдяки довгостроковим програмам підтримки національних виробників альтернативних джерел енергії, а також супро­воджувальних товарів – спрямовують зусилля на вирішення проблем еконо­мічної безпеки держави.

Вплив державного субсидування на економіку країни є неоднозначним. З одного боку, це засіб швидкої прямої підтримки слабких ланок економіки, з іншого – у довгостроковій перспективі субсидування не створює стимулів для кардинальної зміни умов виробництва, що в кінцевому підсумку збіль­шує суспільні втрати. Ще за часів «великої депресії» Генрі Форд визначав, що додатковий мільйон доларів не може нівелювати мільйон збитку, якщо він використовується в системі, яка породила попередній збиток, бо в ре­зуль­таті збитки становитимуть два мільйони [10]. Це характерно і для сучасної економіки. Субсидування, особливо довгострокове, консервує неефектив­ність певних секторів економіки, якщо воно не підкріплюється додатковими стимулами, спрямованими на довгострокові зміни.

Достатньо вагомим є охоплення тарифних ліній щодо дискримінацій­ного впливу на торговельних партнерів специфічних обмежень, які стиму­люють внутрішній попит на національні товари, що отримали загальну назву «купуй національне». Половина із 28 застосованих заходів належать до чер­воної групи і охоплюють 368 тарифних ліній, що є найбільшим показником для засобів нетарифного регулювання. Основою методу є вимога вмісту міс­цевого компоненту, коли у виробництві кінцевого товару необхідно викорис­то­вувати внутрішню продукцію та/або матеріали, робочу силу. Метою методу є підтримання рівня зайнятості в найменш розвинених галузях та підтримка високотехнологічних галузей, що динамічно розвиваються. Цей захід теж належить до заходів прямого впливу на величину імпорту, і його дію під час останньої світової кризи економісти порівнюють з дією тарифу Смута-Хоулі за часів «великої депресії». Захід використовують країни з різним рівнем розвитку від найменш розвинених (Афганістан) до найрозвинутіших (США, країни Європейського Союзу).

США виявили антикризову протекціоністську спрямованість у програмі, що отримала назву «купуй американське». Всі проекти, що отримуватимуть державне фінансування в США, можуть використовувати лише американську сталь з дозволом застосовувати імпорт лише у випадку економії понад 25%.

Зміни щодо подолання світової економічної кризи, викликані діями урядів, кардинально поміняли місцями прибічників та опонентів протекціонізму. Тепер країни, що розвиваються, зацікавлені у зменшенні протекціоністських бар’єрів з боку розвинених країн з огляду на дві обставини. По-перше, менш роз­винені країни були поставлені в умови поступової лібералізації економіки під контролем СОТ і вже відчутно лібералізували власні економіки. По-друге, інтереси експортерів у сучасних економіках значно важливіші для держав, ніж інтереси галузей, що конкурують з імпортом. Особливо це стосується випадків, коли національні виробники залежать від імпорту.

Висновки та перспективи подальших наукових розробок у даному напрямі. Узагальнюючи, можна виділити наступні загальні риси «кризового протекціонізму»: по-перше, ініціаторами і активними користувачами висту­пають найрозвинутіші країни; по-друге, масовість (як за кількістю заходів, так і за кількістю країн, що їх активно використовують); по-третє, заходи здебільшого є відкрито дискримінаційними; по-четверте, негативний вплив на світовий експорт і, завдяки невизначеному терміну дії заходів, довгостро­кове гальмування спроб збільшення обсягів світової торгівлі; по-п`яте, його складно призупинити, оскільки країни-лідери світової економіки не зацікав­лені у зниженні захисту національних виробників і, відповідно, бойкотують лібералізаційні домовленості СОТ.

Сучасний «кризовий протекціонізм» наділений рядом власних особли­востей, сформованих глобалізаційними процесами та діяльністю міжнарод­них організацій:

— висока частка заходів, що не належать до традиційного протекціонізму (близько 60% від загальної кількості заходів);

— тарифний протекціонізм проявляється не у збільшенні рівня митно-тарифного захисту, а у призупиненні його зниження і у призупиненні прак­тично всіма країнами світу розширення преференційних режимів для нових країн;

— збільшення активності у використанні непопулярних заходів, а також повернення до практики використання заборонених заходів;

— зміна локомотиву лібералізації: відкрите затягування переговорних процесів та нехтування правилами та нормами СОТ з боку розвинених країн, що виявляється у великій частці заходів, які належать до «червоної групи»; активізація дії країн, що розвиваються, напротивагу захисту розвинених країн, у тому числі і стосовно активізації переговорного процесу в СОТ;

— різке диференціювання країн за можливостями використання «дорогих» заходів протекціонізму, що посилює дискримінацію слабших;

— використання субсидування з метою розвитку виробництва високотех­но­логічних «товарів майбутнього» та «зелених товарів».

Отже, «кризовий протекціонізм» – це завжди крок назад у практиці регу­лювання світової торгівлі. Титанічні зусилля, витрачені державами для побу­дови правил торгівлі, що стимулювали протягом десятиліть неухильну лібе­ра­лізаційну тенденцію, опиняються під загрозою поточної необхідності створен­ня умов для виходу економік з кризи.

Прямим короткостроковим ефектом світової економічної кризи стало зниження рівня функціональної відкритості економік завдяки зниженню експортної квоти практично всіх держав світу. Це стимулювало потребу переорієнтації національних виробництв на національні ринки. Оскільки така переорієнтація вимагала забезпечення більшої привабливості національних товарів відносно іноземних та внутрішніх ринків, завдяки стрімкому підви­щен­ню рівня захисту національних економік від імпорту відбулася перша хвиля «кризового протекціонізму». Друга хвиля «кризового протекціонізму» – це результат протидії застосуванню дискримінаційного захисту, що належить до червоної групи через механізми СОТ, а саме врегулювання торговельних суперечок, компенсаційних розслідувань тощо.

За силою впливу найпотужнішою виявилася перша хвиля, яка призвела до виходу проблеми кризового протекціонізму з національного на світовий рівень. На думку експертів, можливі два шляхи розв’язання ситуації зі світовою торгівлею: перший – це посилення ролі СОТ та вдосконалення правил світової торгівлі у напрямку унеможливлення стрімкого розвитку протекціонізму у світі; другий – встановлення сучасного стану захисту у світі як базового для по­даль­шого розвитку світової торгівлі. Ймовірно, перший шлях є бажанішим з огляду на переваги вільної торгівлі як для окремих держав, так і для світової еконо­міки в цілому, але післякризовий розвиток світової торгівлі та незавер­ше­ність Доського раунду переговорів СОТ переконує у вкоріненні саме другого.

 

Бібліографічні посилання:

1. Baldwin R. The collapse of global trade, murky protectionism, and the crisis: Recommendations for the G20 [Електронний ресурс] / Richard Baldwin and Simon J. Evenett. – 2009. – Режим доступу : www.cepr.org.

2. Bown С. Р. Antidumping, safeguards, and protectionism during the crisis: two new insights from 4th quarter 2009 [Електронний ресурс] / Chad P. Bown. – Режим доступу : http://www.voxeu.org/index.php?q=node/4635.

3. Irwin D. A. The Rise of US Anti-dumping Activity in Historical Perspective / Douglas A. Irwin // The World Economy. – 2005. – Vol. 28. – № 5. – Р. 651–668.

4. Taro Н. Macroeconomic Fluctuations and Anti-Dumping Filings: Evidence from a New Generation of Protectionist Countries / Hallworth Taro and Piracha Matloob // Journal of World Trade. – 2006. – 40(3) – Р. 407–423.

5. Bown С. Р. Import protection update: Antidumping, safeguards, and tempo­rary trade barriers through 2011 [Електронний ресурс] / Chad P. Bown. – Режим доступу : http://www.voxeu.org/article/import-protection-update-antidumping-safeguards-and-temporary-trade-barriers-through-2011.

6. Overview of developments in the International trading environment / [Електронний ресурс] // Документ СОТ WT/TPR/OV/14. – 2011. – Режим доступу : http://www.wto.org/english/news_e/news11_e/WTTPROV14.doc.

7. The 11th GTA Report on Protectionism [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.globaltradealert.org/sites/default/files/GTA11_0.pdf]

8. Gamberoni E. Trade protection: Incipient but worrisome trends [Елек­тронний ресурс] / Elisa Gamberoni, Richard Newfarmer // Research-based policy analysis and commentary from leading economists, 4 March 2009. – Режим доступу : http://www.voxeu.org/?q=node/3183 vox.

9. Мировой рынок биотоплива увеличится в два раза к 2015 году [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bellona.ru/news/news_2009/1255079974.0.

10. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Г. Форд. – М. : Финансы и статистика, 1989. – 206 с.