Збірник наукових праць "Економіка сьогодення: питання та перспективи"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Економіка сьогодення: питання та перспективи

Наукове видання   |  Збірник наукових праць  

За редакцією д-ра екон. наук, професора, академіка АЕН України І. Г. Брітченко

Корисні лінки

ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У КРАЇНАХ СВІТУ

Д. е. н. Стукало Н. В., Хуторна А. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У КРАЇНАХ СВІТУ

Розглянуто зарубіжний досвід регулювання іноземного інвестування. Виявлено особ­ливості використання заходів регулювання у країнах з різним рівнем розвитку інвес­ти­ційного ринку. Проаналізовані тенденції зміни напрямку інвестиційної політики як на рівні окремих держав, так і на загальносвітовому рівні.

Ключові слова: іноземні інвестиції, інвестиційна політика, розвинуті країни, країни, що розвиваються, державне регулювання.

Рассмотрен зарубежный опыт регулирования иностранного инвестирования. Выяв­лены особенности использования регулирующих мер в странах с различным уров­нем развития инвестиционного рынка. Проанализированы тенденции изменения направления инвестиционной политики как на уровне отдельных государств, так и на общемировом уровне.

Ключевые слова: иностранные инвестиции, инвестиционная политика, развитые страны, развивающиеся страны, государственное регулирование.

The foreign experience in regulating international investments is considered. The features of regulatory measures implementation in countries with diverse levels of investment market development are determined. The trends in investment policy direction change both for individual countries and on a global scale are analyzed.

Keywords: foreign investments, investment policy, developed countries, developing countries, government regulation.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується при­швидшеним процесом глобалізації. Про це свідчить посилення міжнародного транскордонного руху прямих іноземних та портфельних інвестицій унаслі­док все більшої відкритості національних економік, процесу інтернаціона­лізації фондових ринків, ускладнення фінансового співробітництва.

Наявні тенденції розвитку міжнародного інвестиційного ринку, напрями та структура інвестиційних потоків умовно поділили світ на держави, що своєчасно використали свої конкурентні переваги та накопичили значні фонди коштів і відповідно стали лідерами-експортерами капіталу, та дер­жави, які мають потребу у фінансових ресурсах та перебувають на перехід­ному етапі розвитку. Тому дослідження політики регулювання інвестиційних процесів на міжнародному рівні має проводитися диференційовано стосовно рівня розвитку інвестиційного ринку та переважаючої ролі у міжнаціональ­них зв’язках (експортер чи імпортер капіталу).

У той же час на посткризовому етапі однією з найважливіших соціально-економічних проблем для країн світу є подолання наслідків інвестиційної кризи, що вразила практично всі галузі економіки. І від того, наскільки ефек­тивною буде інвестиційна політика тієї чи іншої країни світу, наскільки своєчасно держава зреагує на мінливі процеси розвитку світової фінансової системи, залежить її подальша позиція у світових інвестиційних відносинах.

Потреба в удосконаленні державного регулювання процесів витоку капі­талу за кордон та залучення іноземних інвестицій усередину країни зумовили зростання інтересу зарубіжних та вітчизняних дослідників до обгрун­тування його ефективних форм та методів. Результати дослідження проблем регулю­вання міжнародної інвестиційної діяльності висвітлені у працях таких вітчиз­ня­них і зарубіжних авторів, як Г. Белінська, І. Бланк, З. Боді, В. Гриньова, К. Єрмілова, С. Завгородніков, С. Захарін, Т. Кельдер, В. Любімов, А. Пере­са­да, Ю. Раделицький, І. Рісін, Р. Рубан, І. Сазонець, Б. Солнік, В. Шарп, О. Шубеляк тощо, основна увага яких була направлена на аналіз заходів щодо залучення іноземних інвестицій. Водночас питання світового досвіду регулю­вання іноземних інвестицій потребують подальшого дослідження.

Тому головною метою дослідження є виявлення основних підходів до державного регулювання міжнародної інвестиційної діяльності та аналіз інструментів його здійснення.

Характерною особливістю руху капіталу на сучасному етапі є включення все більшої кількості країн у процес експорту та імпорту капіталів. При цьому більшість країн світового ринкового господарства одночасно є і експортерами, і імпортерами капіталовкладень.

Ще на початку XXI століття в багатьох країнах світу був вироблений принципово новий підхід до питань економічного росту і розвитку, засно­ваний на лібералізації економіки та її інтеграції у світову економічну сис­тему. Підходи, засновані на значній ролі держави і захисті внутрішніх еконо­мічних інтересів, які поділяли як у країнах, що розвиваються, так і в еконо­мічно розвинених країнах, було замінено на нові. Навіть Північна Корея, одна з найізольованіших країн світу, відчинила свої двері для іноземних інвестицій із сусідньої Південної Кореї і Японії [8, с. 2]. Але ситуація істотно змінюється після вибуху фінансової кризи 2008 року, яка сколихнула увесь світ. Усе більше держав світу розробляють і впроваджують заходи щодо стри­мання та обмеження іноземних інвесторів.

Поточні тенденції в інвестиційній політиці в цілому все ж таки характе­ризуються подальшою лібералізацією і спрощенням процедур здійснення іноземних інвестицій. У той же час активізувалися і зусилля з регулювання іно­зем­них інвестицій в інтересах досягнення цілей державної політики (на­прик­лад, захисту навколишнього середовища, боротьби з бідністю або з мірку­вань національної безпеки). Така роздвоєність у політиці і політичне прагнення змінити баланс прав і зобов’язань держави та інвесторів простежуються на рівні і національної, і міжнародної політики, при цьому акценти зміщуються у бік ролі держави.

Відбувається подальше розширення системи міжнародних інвестиційних угод, ведуться спроби забезпечувати збалансованість та внутрішню узгодже­ність режиму системи міжнародних інвестиційних угод. Крім того, в процесі розробки інвестиційної політики спостерігається прагнення відобразити тіснішу взаємодію інвестиційної та інших форм політики, в тому числі політики, що стосується спільних економічних, соціальних та екологічних питань.

Національні інвестиційні режими стають більш сприятливими для іно­зем­них інвестицій, водночас уряди дедалі частіше підкреслюють значення регулювання.

Зі 102 виявлених у 2009 році нових заходів національної політики в галузі іноземних інвестицій більшість (71) була орієнтована на подальшу лібералізацію і заохочення іноземних інвестицій [11, c. 113]. Це свідчить про те, що глобальні економічні та фінансові потрясіння поки що не призвели до посилення протекціонізму в інвестиційній сфері.

Вжиті заходи, зокрема, передбачалилібералізацію доступу до раніше закри­тих секторів, лібералізацію режиму придбання земельних ділянок, ліквідацію монополій і приватизацію державних підприємств. Заходи щодо заохочення та спрощення процедур передусім передбачали створення податково-бюджетних та фінансових стимулів для заохочення прямих іноземних інвес­тицій (ПІІ) в конкретних галузях чи регіонах, враховуючи спеціальні еконо­мічні зони; спрощення процедур перевірки; спрощення процедур затвердження і пришвидшення процедур видачі дозволів на реалізацію проектів.

В інтересах поліпшення ділового клімату у ряді країн, зокрема, в роз­винених країнах, а також у країнах, що розвиваються (Африка та Азія), були знижені ставки оподаткування корпорацій. Однак напруженість у бюджетній сфері в кінцевому результаті може переламати тенденцію, що спостерігалася протягом минулого десятиліття.

Незважаючи на наявність загальної тенденції до лібералізації, 31 новий захід національної політики передбачав посилення регулювання іноземних інвестицій [11, c. 118]. Вживання цих заходів пояснюється збільшеною стур­бо­ваністю з приводу захисту стратегічних галузей і національних ресурсів та гарантуванням національної безпеки. Кризи останнього часу, зокрема, потря­сіння на фінансових ринках і наслідки зростання цін на продовольство, також породили потребу регулювати роботу ряду галузей. Нарешті, країни з ринком, що формується, почали надавати більше уваги охороні навколишнього сере­довища і соціальному захисту. Як наслідок у деяких галузях з’явилися нові обмеження іноземної участі або були посилені процедури відбору і затвер­дження інвестиційних проектів.

Розширення масштабів втручання держави в економіку найбільш наочно проявлялося у фактах експропріації — які мали місце в ряді країн Латинської Америки — і в збільшенні державної участі в капіталі компаній в рамках рятувальних фінансових операцій.

Очікуваний вплив хвилі тимчасових націоналізацій у секторах, які най­час­тіше розглядають як стратегічні, може призвести до того, що уряди напо­ля­гатимуть, аби приватизовані компанії залишалися в руках вітчизняних власників, або чинитимуть тиск на інвесторів з метою перешкодити переносу виробництва і робочих місць за кордон. Таким чином, потрібно уважно відстежувати процес згортання програм рятувальних заходів, оскільки ризик інвестиційного протекціонізму, як і раніше, існує.

Тринадцять країн «двадцятки», як і раніше, мають прострочені активи і зобов’язання, що залишилися у спадок від програм надання екстреної до­по­моги. Загальна сума державних зобов’язань, враховуючи пайову участь, позики і гарантії, станом на 20 травня 2010 року перевищила 1 трлн доларів [10]. У фінансовому секторі кількасот компаній продовжують отримувати таку державну підтримку, а в нефінансових секторах не менш як 20 000 окремих компаній, як і раніше, користуються підтримкою по лінії програм надання екстреної допомоги.

Міжнародний інвестиційний режим став ширшим за своїми масштабами і охопленням і на системному рівні розвивається в напрямі більшої зба­лан­сованості прав і обов’язків держав та інвесторів. У 2009 році було укладено 82 нові двосторонні інвестиційні договори, 109 договорів про уникнення подвійного оподаткування, тобто в середньому укладалося приблизно чотири нові угоди на тиждень [11, с. 127].

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу відпо­відним правовим забезпеченням, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій у тій чи іншій формі регламентується: за­охочують їхній приплив в одні галузі виробництва і обмежують – в інші.

У розвинених країнах діє принцип, за яким для іноземних інвесторів створюється національний режим господарської діяльності. На рівні зако­нодавства країн-одержувачів гарантується недоторканість власності, а на двосторонньому рівні, переважно на основі укладених між країнами угод, забезпечується заохочення та захист інвестицій.

Законодавча база є найважливішим напрямком державного регулювання іноземних інвестицій. Переважна більшість заходів державного регулювання впроваджується за допомогою правових форм. Тому вдосконалення системи та принципів правового регулювання іноземного інвестування є вирішальним чинником пожвавлення надходжень капіталу нерезидентів.

Світовий досвід підтверджує, що в усіх країнах із перехідними еконо­міками приймаються законодавчі та нормативні акти, які регулюють діяль­ність іноземних інвесторів. Інколи відповідні правові приписи зустрічаються навіть у конституціях. Це пояснюється тим, що країни-отримувачі з малопри­вабливим інвестиційним середовищем змушені запроваджувати пільги та переваги для нерезидентів, аби таким чином компенсувати для цих суб’єктів підвищений ризик господарювання. За умов конкуренції та боротьби на ін­вестиційному ринку різні країни змушені постійно посилювати дію чинників, які мотивують нерезидента до вкладення коштів.

Детальніше розглянемо досвід регулювання іноземних інвестицій у різних країнах світу. З огляду на те, що США залишається великим експортером капіталу, уряд цієї країни вдається до певних обмежувальних заходів щодо його вивезення і створив систему заохочувальних важелів для використання капіталу переважно у вітчизняній економіці. У той же час високі рівні ставок за позикою разом з низькими показниками інфляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовлюють значний приплив іноземних інвестицій в амери­кан­ську економіку. Скасування податків на дивіденди, що сплачуються іно­земними власниками цінних паперів, сприяло розповсюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсут­ність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іноземних інвесторів філій у цій країні [9, с. 353-354].

Система заходів федерального уряду доповнюється спеціальними програ­мами із залучення іноземного капіталу урядами штатів. Ці програми перед­бачають різні системи пільгового кредитування та страхування іноземних інвес­тицій, надання земельних ділянок для будівництва промислових підпри­ємств тощо. Для іноземних інвесторів відкрито доступ до результатів науково-дослідних розробок, які здійснюються місцевими університетами; надається інформація про наявність і обсяги сировини, енергетичних і водних ресурсів, стан транспортних сполучень тощо. Умови надання пільг передбачають роз­міщення підприємств у певній місцевості, що пов’язано з потребою пропор­ційного розвитку галузей економіки в межах того чи іншого штату.

Великий інтерес становить англійська система залучення іноземних інвес­тицій. Великобританія є значним отримувачем іноземних інвестицій, що надхо­дять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. Цьому сприяють такі чинники, як ефек­тивна структурна перебудова і поліпшення внутрішньоекономічної ситуації у країні, бажання іноземних фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів, висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу.

На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій також впливає наявна у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвестиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в обладнання, а також їх зниження на інвестиції в будівництво споруд [5, c. 67].

Залученню іноземних інвестицій в економіку Франції сприяють: зростання валового прибутку фірм, які господарюють, податкові та кредитні пільги, невисокий рівень процентної ставки за кредити тощо.

Уряд Франції здійснює жорстку політику регулювання іноземних інвестицій стосовно держав, які не є членами ЄС. У цій країні існує ефективна система заохочення як власних, так і іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток пріоритетних і провідних галузей промисловості. У країні також існує префе­рен­ційний податковий режим для підприємств, що працюють у так званих зонах підприємництва Франції.

Поступово позиції лідера на світовому інвестиційному ринку захоплює Китай. Унаслідок економічних реформ у країні створено порівняно ефективну систему оподаткування іноземних фізичних і юридичних осіб, що характери­зується гнучкістю, наданням великих пільг і спрощенням процедури сплати податків. Ключовим елементом сучасної зовнішньоекономічної стратегії КНР є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і відкритих приморських міст для іноземних інвесторів.

Успіхи КНР у залученні прямих іноземних підприємницьких капітало­вкладень загалом пов’язані зі створенням на значній території країни сприят­ли­вого інвестиційного клімату, тобто комплексу матеріальних та інститу­ціональних умов, які надають інвесторам можливість знижувати виробничі витрати до рівня нижчого за середній у світі. Складниками такого інвестицій­ного клімату є низька вартість робочої сили, надання права на порівняно дешеве користування землею, прийнятний рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури в районах пільгового інвестування, економічно виважена система оподаткування, преференційний міграційно-митний режим, сприятливе митне та валютне законодавство [4, c. 140].

Прикладом успішного використання іноземних інвестицій може слугувати Мексика. Спочатку ПІІ в цю країну йшли через низький рівень витрат на виробництво (передусім за рахунок нижчої вартості робочої сили) товарів, які потім легко могли бути продані на одному з найбільших у світі — амери­кан­ському ринку. Територія вздовж мексикансько-американського кордону швидко перетворилася на експортний плацдарм для великої кількості іно­земних компаній, які постачали продукцію легкої промисловості, а також автомобільні та електронні компоненти в США.

Мексиканська влада, у свою чергу, зуміла грамотно скористатися вигід­ним географічним положенням своєї країни і створила додаткові конкурентні переваги для інвестицій у ті сектори, розвиток яких найбільшою мірою від­повідав довгостроковим інтересам країни (легке машинобудування, споживчі товари, хімія і фармацевтика тощо). І якщо спочатку приплив ПІІ був в ос­нов­ному зосереджений у регіонах, що межують зі США, то сьогодні ПІІ поширюються по всій країні. При цьому одним з важливих спонукальних мотивів стало спрощення експортних вимог і рівні конкурентні умови порівняно з місцевими виробниками.

Заслуговує на увагу і досвід країн Східної та Центральної Європи у ви­рішенні проблем регулювання іноземних інвестицій. Звернімося, у зв’язку з цим, до сучасної практики Угорщини, Польщі та Чехії. Її аналіз дає змогу виділити наступні загальні моменти державної політики сприяння розвитку міжнарод­ного інвестиційного співробітництва.

По-перше, іноземним інвесторам гарантується національний режим. Усі пільги доступні для будь-якого інвестора незалежно від його національної приналежності за умови відповідності інвестора певним вимогам.

По-друге, діяльність закордонних інвесторів дозволена практично у всіх сферах економіки. Їм дозволено купувати нерухомість, у тому числі землі (за винятком земель сільськогосподарського призначення). У той же час держава чітко фіксує об’єкти, в яких частка іноземного інвестора не може доходити до 100%. В Угорщині, наприклад, до них належать: компанії, що входять до переліку стратегічних підприємств, деякі галузі промисловості, пов’язані з національною обороною, угорська авіалінія «Малєв». У Польщі галузеві закони накладають наступні обмеження на частку іноземних інвесторів у ряді секторів: на повітряному транспорті — не більш як 49%, на радіомовленні та телебаченні — 33% [8].

По-третє, існує диференціація податкових пільг для інвесторів, у тому числі іноземних, залежно від рівня розвитку регіону. Так, наприклад, під­приємства, розташовані в депресивних регіонах Угорщини (де рівень без­робіття перевищує 15%), повністю звільнені від сплати податку на прибуток терміном до 5 років за умови щорічного зростання продажів на 5% від обсягу інвестицій.

У даний час країни Центральної та Східної Європи все більше звертаються до Заходу в пошуках фінансування своєї економіки. Однак уряди найбільших західних країн – США, Японії та Німеччини – самі стоять перед економіч­ними труднощами, що обмежує їх можливості в наданні прямої допомоги, як це було в минулому.

Зіткнувшись із можливістю скорочення традиційних форм іноземного фінансування, тобто позик комерційних банків і прямої іноземної допомоги, яка, як правило, надходила через державний сектор, країни, що розви­ваються, повинні шукати нові джерела капіталовкладень для того, щоб під­три­мувати інвестиції на рівні 20–25% валового національного продукту (ВНП), що вважається необхідним для стабільного економічного зростання. Попит на такі інвестиції в країнах, що розвиваються, у країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу великий. Країнам цих регіонів доводиться конкурувати між собою за джерела фінансування.

Що стосується регулювання портфельних інвестицій, то у різних країнах співвідношення повноважень державних органів і органів саморегулювання теж різна. На це впливають як культурні та історичні традиції країни, так і рівень розвитку ринку цінних паперів.

У певних країнах (Німеччина, Франція) на ринку фінансових інвестицій мінімальна роль організацій, які саморегулюються, або вона й узагалі від­сутня, в таких країнах висока роль державного регулювання ринку. В інших (Великобританія, США, Японія) ці організації активно беруть участь у про­цесі регулювання ринку фінансових інвестицій [7, c. 144–145].

Модель регулювання ринку фінансових інвестицій для тієї чи іншої держави не є чимось сталим. Основною тенденцією у сфері регулювання ринку цінних паперів у розвинених країнах є зближення німецької та англо-аме­рикан­ської систем фінансування господарства.

Проаналізувавши зміст основних елементів державного регулювання іноземних інвестицій, можна зробити висновок, що їх вплив на економіку країни в кожному окремому випадку різний.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на національному рівні застосовуються два підходи: перший – прийняття єдиного акта, який регулює допуск інозем­ного капіталу в економіку країни; другий – регулювання різних аспектів іно­земної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.

У країнах з розвиненою економікою сформована економічна і політична ситуація забезпечує достатній захист іноземного капіталу й інвестицій і без спеціального законодавства. Чітка законодавча база в цих країнах гарантує від­сутність дискримінації іноземних компаній: одержання прибутку (сформо­вана система оподатковування), врегулювання конфліктів (прозоре трудове зако­нодавство, арбітраж, антимонопольні правила). Наявність такого законо­давства зумовило збільшення потоків іноземних інвестицій у ці країни.

У країнах, що розвиваються, інвестиційне законодавство менш розроб­лене і сприятливе, що призвело до створення спеціальних законів, які гаран­тують захист іноземним інвесторам.

Варто також підкреслити: незважаючи на те, що сьогодні інвестиційні режими стали відкритішими, було б помилкою очікувати того, що вони зали­шатимуться такими самими у наступних десятиріччях, оскільки наявність обмежень у сфері прямого іноземного інвестування є потенційним джерелом економічних та політичних непорозумінь між окремими державами, фір­мами, фірмами та державами.

Висновки. На сучасному етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн світу є залучення та ефективне вико­ристання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання насам­перед залежить від виваженої державної політики у сфері регулювання іно­зем­ного інвестування.

Наявність як позитивних, так і можливих негативних наслідків від функ­ціонування прямих іноземних інвестицій у країнах-реципієнтах свідчить про важливість ролі держави у регулюванні інвестиційних процесів у націо­наль­ній економіці. Крім того, жорстка конкуренція на світовому ринку прямих іноземних інвестицій між країнами-реципієнтами вимагає від урядів країн формування правових підстав для належного функціонування іноземного капіталу всередині країни, звичайно, з огляду на міжнародні тенденції.

 

Бібліографічні посилання:

  1. Белінська Г. В. Досвід нових індустріальних країн Азії щодо регулювання фінансового ринку в кризових умовах / Г. В. Белінська, С. В. Кульпін­ський // Фінанси України. – 2010. – № 1. – С. 66–76.
  2. Захарін С. В. Механізм державного регулювання іноземного інвестування: монографія / С. В. Захарін ; під ред. член-кор. НАНУ, д-р екон. наук М. С. Ге­расимчук. – К. : НАН України. Ін-т економіки, 2003. – 161 с.
  3. Катан Л. І. Фінансові аспекти іноземного інвестування / Л. І. Катан // Эконо­мика и управление. – 2006. – № 2–3. – С. 26–29.
  4. Кельдер Т. Л. Державне регулювання міжнародної економічної діяльності в умовах глобалізації / Т. Л. Кельдер, В. В. Грубась // Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. – 2010. – № 1(5). – С. 148–153.
  5. Любімов В. І. Особливості державного регулювання іноземних інвестицій: закордонний досвід / В. І. Любімов // Економічний простір. – 2009. – № 21. – С. 65–71.
  6. Новожилова Т. Н. Влияние глобализации различных рынков на политику национальных инвесторов / Т. Н. Новожилова, Д. Г. Ханин // Управление общественными и экономическими системами. – 2006. – № 2. – С. 1–3.
  7. Раделицький Ю. О. Державне регулювання ринку фінансових інвестицій: зарубіжний досвід та національні реалії / Ю. О. Раделицький // Науковий вісник Національного лісотехнічного ун-ту України. – 2009. – № 19. – С. 242–248.
  8. Рисин И. Е. Зарубежный опыт регулирования иностранных инвестиций / И. Е. Рисин, А. С. Ежиков // Проблемы региональной экономики. – 2006. – № 12. – С. 17–25.
  9. Федоренко В. Г. Інвестознавство : підручник / В. Г. Федоренко. – 3-тє вид., доп. – К. : МАУП, 2004. – 480 с.

10. UNCTAD Handbook of statistics 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unctad.org. – 506 c.

11. World Investment Report 2010: Investing in a low-carbon economy [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unctad.org. – 221 c.